Як відомо, за доби польсько-литовської займанщини в Україні власні герби надавалися переважно тим містам, які отримували від монарха документи на особливий вид самоврядування: магдебурзьке право, кодекси якого були сформовані в Німеччині ще наприкінці XII століття. У силу багатьох обставин лівобережні регіони отримали таке право найпізніше – з кінця XVI до першої половини XVII століття. Лідерство у ряді міст, що здобули тоді магдебурзьке право, вели міста-фортеці, відбудовані саме в другій половині XVI століття за ініціативи тогочасного черкаського та канівського старости князя Олександра Вишневецького. Заходами Вишневецького було відновлено цілий ряд літописних городищ на Лівобережжі: Лубни, Пирятин, Ромни. До цього ряду належало й городище Прилуки.
Магдебурзьке право Прилукам, закріплене королівською грамотою за Вишневецьким, було надано найраніше з-поміж усіх лівобережних українських міст. Прикметно, що в грамоті зазначалося: Прилуки отримують право на самоврядування нарівні з основними містами Королівства Польського Краковом і Львовом. На думку більшості дослідників, саме тоді місто отримало й обов’язковий атрибут магдебурзького права – власний герб. Цей герб являв собою частину великого родового герба князів Вишневецьких – шляхетський герб «Пом’ян».
Основним елементом герба «Пом’ян», відомого в польській геральдиці ще з XIII століття, було зображення бичачої голови, пробитої навскіс мечем. Класичний варіант цього герба мав золоте поле щита, однак траплялись і видозміни з блакитним полем. Саме така видозміна входила до родової символіки князів Вишневецьких.
Найдавніший зразок міської печатки Прилук із гербом «Пом’ян» датований ще 1600 роком, однак до наших часів він не зберігся. Натомість досить широко репрезентовані нині в українських архівосховищах прилуцькі печатки періоду Гетьманщини з другої половини XVII по останню чверть XVIII століття.
У першій половині XVIII століття герб зазнає незначної зміни: замість західноєвропейського лицарського меча бичачу голову на ньому пронизує козацька шабля. Один із найдавніших зразків такої печатки датований 1730 роком. Досить часто він фігурує і в документах пізнішої доби, аж до ліквідації козацького адміністративного устрою в 1781-1782 роках. Герб на печатці, як і раніше, оточує напис «КОПЬЯ МЬСТА ПРИЛУКИ», а також розкішний орнамент у стилі козацького барокко.
Незмінним залишався прилуцький герб і впродовж XІX століття, коли місто було вже повітовим центром Полтавської губернії.
Лише у 1860-1870 роках герольдмейстер Бернгард Кене, переглядаючи геральдику регіонів, міст і дворянських родів Російської імперії з метою наближення їх до західноєвропейських гербознавчих канонів, запропонував новий проєкт міського прилуцького герба. Проте в основу його було покладено знову ж таки герб «Пом’ян». Незначної корекції зазнали лише кольори герба (очі, роги та язик бичачої голови пропонувалося зобразити червоною фарбою); крім того, у вільному (верхньому правому) куті щита Кене вмістив малюнок герба Полтавської губернії, а щит оточив прикрасою у вигляді срібної кам’яної корони з трьома зубцями емблеми повітового міста) і двох золотих колосків, перев’язаних Олександрівською орденською стрічкою.
Проте видозмінений прилуцький герб, як і більшість інших проєктів Кене, з різних причин не отримав затвердження, і місто аж до 1917 року послуговувалось у своєму діловодстві гербовою відзнакою у редакції 1782 року.
Незважаючи на своє «шляхетське» походження, герб Прилук, залишаючись незмінним протягом більш як трьох століть, заслуговує на звання «властивого» (за визначенням відомого українського гербознавця Р. Климкевича) історичного символу стародавнього міста над річкою Удаєм, який супроводжував найяскравіші історичні події минулого Прилук.
Прапор міста Прилуки являє собою прямокутне шовкове полотнище зеленого кольору. У центрі – Святий Георгій на білому коні, що вражає змія. У правій руці Святого Георгія – щит із історичним гербом міста Прилуки. У кутах полотнища – херувими, по периметру – золотиста окантовка. Відношення довжини полотнища до ширини – 3:2.