Все було особливо цікавим і незвичним для нашого сьогодення: й середньовічна фортеця з дерева, й постові вежі, й зброя часів Козаччини, яка прикрасила інтер’єр будівель. Крім того, глибокою за змістом була й оповідь курінного отамана Грачова Олександра Івановича. І неважливо, що звучала вона російською мовою, бо в ній було стільки України, впевненості в тому, що важливу справу роблять козаки, допомагаючи щиро й безкоштовно нужденним людям села, формуючи патріотичний світогляд молодого покоління.
Ми познайомилися з внутрішнім розпорядком фортеці, побували в будиночках, де розташовуються на відпочинок бажаючі доторкнутися до козацької старовини люди, порибалити в озері, зварити козацьку юшку тощо.
А скільки радості й задоволення викликала в нас стрільба з лука. І хоча з першого разу не все вдалося, наступні постріли реабілітували сміливців. А знайомство з рідкісними тваринами на території фортеці також зробило свою позитивну справу, наповнило душі літніх людей молодістю, оптимізмом, хорошим настроєм.
До смаку виявився й обід, і спілкування за столом з жартами. Адже все в цій подорожі було органічно та гармонійно!
А коли ми перебували в «офісі» отамана козацького полку, то звернули увагу на ластівчине гніздо з виводком ластів’ят, які примудрилися оселитися всередині будівлі. І це не випадково, бо тільки в будинках добрих людей в’ють свої гнізда ці пташки. Значить, це на життя, це на щастя, це на віки…
І ще раз висловлюємо подяку за батьківсько-материнську турботу:
Ткаченку Сергію Григоровичу,
Грачову Олександру Івановичу,
Грачовій Ірині Володимирівні – завідувачу відділення денного перебування Територіального центру соціального обслуговування.

Галина Петрова