Відповідно Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» дана назва вулиці є комуністичною символікою та підлягає перейменуванню.
Сьогодні вулиця носить ім’я Івана Богуна. Іван Богун (1618-1664) – український військовий і державний діяч, козацький полководець часу Хмельниччини, полковник подільський, згодом – кальницький і паволоцький.
Достеменно невідомо, коли та де народився Іван Богун. Мало відомостей про ранній період його життя, хоча деякі українські історики писали, що він уже брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637-1638 років. Протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, та обороняв українські землі від набігів останніх.
З початком 1648 року Богун став одним із сподвижників гетьмана Б.З. Хмельницького та згідно «Реєстру Війська Запорозького 1649 року» І. Богун палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемляти права останньої або козацькі вольності. Іван Богун у політичному просторі займав місце постійного опозиціонера. Він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі та зменшення козацького реєстру.
Після смерті Б. Хмельницького І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на незалежність української зовнішньої та внутрішньої політики від Москви. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (06.09.1658).
Ім’я Івана Богуна, цього видатного полководця та політичного діяча України середини XVII ст., навіки залишилося в пам’яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи.
Вулиця Д. Валентика – вулиця В. Совачів
Вулиця Валентика. Дмитро Данилович Валентик (1907-1969) – полковник радянської армії, учасник радянсько-фінської, Другої світової та російсько-японської воєн, ГРС (1940). Уродженець с. Райкове Вітебської області Республіки Білорусь.
Варто зауважити, що Д. Валентик брав участь у радянській агресії проти незалежної Фінляндії в 1939-1940 роках. У біографії Валентика відсутня інформація про його участь у боротьбі з нацистськими окупантами на території Чернігівської області.
Однак, відповідно Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» дана назва вулиці є комуністичною символікою та підлягає перейменуванню.
Наразі вулицю перейменовано на честь Василя Совачіва.
Василь Якович Совачів (1876-1924) – український громадський діяч, військовий лікар, доктор медицини. Народився в м. Прилуки. Мати Василя – Олімпіада Іванівна Совачева (народжена Міхновська) була сестрою Миколи Івановича Міхновського, батько – священником.
З 1893 року перебував на військовій службі в російській армії. Закінчив військове училище, медичний факультет Київського університету (1902). Під час навчання приблизно два роки очолював у м. Києві «Молоду Громаду», був «головним порадником» гімназійного гуртка, що виник у Прилуках близько 1896 року. У 1898 році В. Совачів познайомився з Симоном Петлюрою та певною мірою долучився до формування світогляду майбутнього Головного Отамана військ і Голови Директорії УНР.
З 1907 року – начальник дивізійної медично-санітарної лабораторії в Калузі. Згодом працював у військових академіях Санкт-Петербурга асистентом професора Левашова. У роки Першої світової війни перебував на фронті, був полковником медичної служби (1913). У 1917 році в Чернівцях займав посаду полкового лікаря, заснував тут Український клуб.
З 1917 року перебував на службі в Армії УНР. У січні 1919 року – начальник військово-санітарної управи, з травня 1920 року – інспектор санітарної управи Дієвої армії. З 1920 року був у таборах інтернованих українських частин у Польщі. Після війни в Галичині – лікар курорту Підлютого з 1923 року.
Помер у містечку Сливки в Карпатах від епідемічного висипного тифу, на який він заразився під час лікування селян.
Совачів залишив кілька праць у галузі медицини, які були надруковані у фахових журналах. В еміграції написав джерельну студію про санітарну справу в УНР.
За інформацією Прилуцького краєзнавчого музею
та Українського інституту національної пам’яті
