Городяни (117)
Знову Прилуччина огорнулася чорною хусткою жалоби. Додому на щиті повернувся наш земляк – сержант Збройних Сил України ЩЕРБАК Олександр Сергійович.
Народився Олександр Щербак 28 лютого 1977 року в місті Прилуки. Навчався в середній школі №9. У 1996 році завершив Прилуцький гідромеліоративний технікум. Потім проходив строкову службу в армії. Працював на підприємствах нашого міста та України.
оті. Невтішна звістка прийшла в громаду та в сім’ю військовослужбовця. 22 березня ми всією громадою провели на вічний спочинок нашого земляка – мужнього воїна, захисника України, який загинув, захищаючи рідну землю та український народ від російського окупанта.
На щиті до рідного дому повернувся Герой – загиблий військовослужбовець, солдат Збройних Сил України ПИРОЖЕНКО Олександр Віталійович.
Народився Олександр Пироженко 10 серпня 1983 року в селі Малківка на Прилуччині. Навчався в Прилуцькій школі №13 до 8 класу. А завершив середню освіту в рідному селі. З дитинства був активним і наполегливим. Любив техніку та прагнув усе розбирати й збирати власними руками.
Після школи життя привело Олександра в Прилуки, де він і знайшов своє місце та свою справу. У 2001 році закінчив Прилуцьке професійне училище №34, опанувавши професію «електрогазо- зварювальник».
Проходив строкову службу в армії.
Після цього понад 10 років працював помічником друкаря на підприємстві «АІР-поліграф».
Військовий шлях Олександра розпочався ще у 2014 році. Тоді він не вагаючись доєднався до лав Збройних Сил України, щоб захищати цілісність держави.
У 2015 році отримав статус Учасника бойових дій і нагрудні знаки «Учасник АТО» та «Ветеран війни. Учасник бойових дій».
Після повернення до мирного життя працював у ТОВ «Алітоні».
Та коли знову настав час захищати Батьківщину, Олександр без вагань долучився до лав оборонців. Проходив службу солдатом механіком-водієм 1-го танкового взводу 2-ї танкової роти танкового батальйону військової частини.
5 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Піщане Покровського району Донецької області, Олександр із позивним «Пирожок» загинув, залишившись вірним присязі та рідній землі до останнього подиху.
У глибокому смутку залишилися рідні військовослужбовця: мама Світлана Володимирівна, сестра Тетяна Віталіївна, дружина Тетяна Миколаївна, доньки Анна та Софія, друзі, знайомі.
Ми віддаємо шану загиблому воїну, вірному сину України. Олександр Пироженко навічно в строю.
Слава Герою!
Сумна звістка чорним крилом накрила Прилуцьку громаду. Війна забрала життя ще одного нашого земляка, вірного сина своєї держави – МАЛЯРЕНКА Володимира Костянтиновича.
Йому б ще жити… Радіти життю… Любити… Виховувати сина. Але, на жаль, безжальна, страшна війна забрала його у рідних. Тепер він поповнив ряди небесного війська, ряди янголів-охоронців, де продовжить оберігати своїх рідних і близьких, а також всю Україну від підлого ворога.
Народився Володимир Маляренко 23 травня 1974 року. Навчався в загальноосвітній школі №14.
Коли прийшов час, він, як і інші воїни, прийняв військову присягу, узяв зброю до рук і разом зі своїми побратимами продовжив справу наших дідів-прадідів у боротьбі з одвічним ворогом України.
На жаль, 8 березня 2025 року серце воїна перестало битися на Донецькому напрямку…
Безжальна війна щодня приносить нам біль і страждання, непоправні втрати українській родині, чорні звістки в кожну громаду. Та вибір у нас лише один – продовжувати боротьбу зі споконвічним ворогом, виборюючи для свого народу вільну та незалежну Батьківщину.
Наші мужні захисники втрачають на полі бою здоров’я та, на жаль, своє життя.
На щиті до рідної землі повернулися двоє наших ще зовсім молодих земляків, але водночас таких мужніх воїнів, які своїм служінням Батьківщині довели наскільки велика хоробрість українців, наскільки сильною є воля та характер молодих людей. Вони захищали не лише незалежність, а й гідність нашого народу, були справжніми патріотами України.
3 березня ми всією громадою провели в останню дорогу та віддали шану вірним синам України, нашим землякам – військовослужбовцям Збройних Сил України, солдату ПРОФАТІЛОВУ Євгенію Михайловичу та солдату ТКАЧЕНКУ Денису Дмитровичу.
Боротьба за свободу дається українському народу найвищою ціною: зламаними долями, пролитою кров’ю, втраченим здоров’ям і, на жаль, життям. Кожна смерть воїна – це велика втрата для родини, громади та нації в цілому.
8 лютого ми всією громадою віддали шану та провели в останню дорогу мужнього воїна – нашого земляка, серце якого не витримало напруги там – на вогневому рубежі – військовослужбовця, головного сержанта Збройних Сил України ДРОНЯ Сергія Олександровича.
Народився Сергій Олександрович 28 липня 1974 року в місті Прилуки. Навчався в середній школі №13. Закінчив Прилуцьке професійне училище №34. Проходив строкову службу в армії. Працював на підприємствах нашого міста. Останнім місцем роботи було ТОВ «Цукровик».
Боротьба за життя та свободу українського народу продовжується щохвилини. З хоробрістю та стійкістю військовослужбовці Збройних Сил України захищають свою Батьківщину та її народ. Але, на жаль, у цій запеклій боротьбі наші воїни втрачають своє здоров’я та життя.
Скорботні дні приходять у нашу громаду надто часто. Звістки про загибель воїнів спустошують наші серця. Кожне прізвище загиблого воїна – це історія відваги в бою, це окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого вони любили, заради українського народу.
На щиті до рідної землі повернувся Герой – молодший сержант РАДЧЕНКО Костянтин Валентинович. 29 січня ми всією громадою провели його на вічний спочинок.