Зі слів Світлани Миколаївни я дізналася, що це, насправді, перше інтерв’ю з приводу її колекції. До цього ще ніхто не цікавився її оздобами. Кожне намисто – це важлива подія в її житті. Колекція налічує 12 різних намист. З посмішкою на вустах, із задоволенням і піднесеним настроєм розповідала про кожне. Панянка майже кожного дня доповнює свій образ намистом.
Світлана Миколаївна говорить: «Своє перше намисто я отримала в подарунок від своєї бабці Наталії, коли ще навчалась у школі. Бабуся тоді, в ті радянські часи, потрапила за кордон, у Чехію, і привезла мені буси з чеського скла. Чехія давно визнана країною, яка славиться кольоровим склом – богемським і кришталевим. Моє намисто має темно синій колір, що свідчить про наявність у ньому кобальту.
Серед дорогоцінного каміння в мене є виріб із рожевого кварцу з найбільш відомого Волинського родовища коштовних каменів на Україні.
Усі інші намиста зроблені з напівдорогоцінного каміння. Є моховий агат із Казахстанського родовища. Придбала я його в колишній столиці Казахстану, м. Алмати, яка заходиться в ущелині Тянь-Шанських гір. Моховий агат – це мій камінь за гороскопом, а також він добре підходить для людей, які мають відношення до догляду за дітьми, їхнього виховання та навчання. Тому є популярним серед акушерів, нянь, вихователів і вчителів.
Люблю також і свої власноруч створені дизайнерські буси із «сонячного каменю» бурштину, кожен камінчик якого я клала у свою долоню після шторму на Балтійському морі в Польщі. Цей камінь утворився близько 45-50 млн років тому на півночі Європи зі скам’янілої смоли хвойних дерев, у якій ми можемо бачити водорості й найпростіші мікроорганізми. Говорять, що бурштин має загальновизнані оздоровчі властивості тому, що він споконвічно створювався природою саме для захисту.
Буси з уральского малахіту я привезла з Уралу (Росія), перебуваючи на географічній практиці як студентка географічного факультету Ніжинського державного інституту ім. М.В. Гоголя. Це неймовірно красивий камінь, який вирізняється своєю високою якістю. Уперше родовище малахіту було відкрито на Уралі у XVIII столітті. Активний видобуток цього каменю дав можливість вважати Росію «малахітовою країною».
Своє намисто із самоцвітів я привезла з подорожі до гір центральної Азії (це Памір, Алтай, Саяни). Вони містять аквамарин, помаранчевий цитрин, прозорий циркон. За вагою це найважчі буси в моїй колекції.
Є в мене й намисто з перлів, придбане в південно-західній Азії, бо саме там вирощують найкращі у світі перли рожевого, жовтуватого та чорного кольору. У мене білі. Природні натуральні перли формуються в раковині зі смітинки, навколо якої, з плином років, утворюються шари перламутру. Чим довше перлина знаходиться в раковині, тим більшого розміру вона досягає. Намисто з природних перлів завжди має дефекти, бо особливість натуральних перлів у їхній індивідуальності. У світі немає двох однакових природних перлин. Вони відрізняються формою, відтінками та шорсткостями на поверхні.
Намисто з аметисту я привезла на згадку з Криму. Це фіолетовий різновид кварцу, який зустрічається на горі Карадаг і в лаколіті Аю-Даг у вигляді малесеньких щіточок із мілкими (до 5 мм) кристалами.
Намисто з бірюзи було придбане в Єгипті, бо саме там, на Синайському півострові та в місті Нішапур, знаходиться найдавніше родовище бірюзи, яке було відкрите ще в III тисячолітті до н.е.
Є в мене й намисто з дерева – це береза карельська. Я думаю, зрозуміло, що привезла я його з Кольського півострова, де росте це дерево. Такі буси можуть мати кольорову гаму від світло-золотистого до темно-бурштинового та вирізняються особливим узором у вигляді цікавих рисочок, цяточок і мармурових переливів, створених самою природою. Ще є намисто зі справжньої української глини, виконане за старовинними народними технологіями. У багатьох народів є легенди, що людина зліплена з глини. Тобто глина й наш організм є спорідненими матеріалами, контакт із яким іде нам на користь, тому дане намисто є одночасно оригінальною прикрасою та оберегом від «злих поглядів».
Найцінніше для мене – намисто бунт, або коралі – з коралових намистинок у формі циліндрів, трубочок і барилець, нанизаних на нитку – разок. Кількість разків у коралях може варіюватися від одного й до 25. Це найстаріше намисто в моїй колекції (йому більше 100 років). Воно дісталося мені в спадок від моєї прабабусі Параски, але це намисто навіть не її, а її мами Катерини. Прабабуся розповідала, що коли в сім’ї народжувалася дівчинка, то їй робили «іменний амулет», який потім передавали в спадок по жіночій лінії. Відповідно, що давнішим він був, тим ціннішим та магічнішим ставав. Тобто це намисто перейшло мені в спадок уп’яте. Колись я його обов’язково передам своїй донечці Маринці».
А ще пані Світлана поділилася своєю мрією виготовити намисто для внучки, щоб воно слугувало як оберіг, захисник від лихого ока. За основу буде взято камінь, якому понад 3 млрд років. Це граніт стародавньої докембрійської континентальної Антарктичної платформи, який Світлані Миколаївні подарували науковці української антарктичної станції «Академік Вернадський» на всеукраїнському конкурсі «Учитель року – 2006». Камінь чорного кольору, не дуже привабливий, але уявляєте, яку енергетику несе така давня порода.
Ця зустріч була для мене дуже цікавою. Світлана Миколаївна так захоплююче розповідала про свою колекцію, що я точно вирішила – у мене теж обов’язково буде улюблене намисто, яке я передам своїм нащадкам.
Отже, український народ має багату й оригінальну культуру, надбану численними поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість і настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Це – світовідчуття та світосприймання нашого народу. Українські традиції пояснюють і обґрунтовують взаємини між людьми, між людьми та природою, духовну цінність кожної окремої людини, і народу взагалі. Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона; усі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож, не забудьмо свого прямого обов’язку та продовжимо справу наших предків.
Ангеліна Коваленко, учениця 9-го класу
Прилуцької ЗОШ І-ІІІ ступенів №10
