Городяни (117)
11 травня в останню земну дорогу наша громада в невимовному горі проводжала свого Героя – МАКОВЦЯ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕГОВИЧА, 1990 р.н., уродженця Прилук.
Він був надійним товаришем, завжди готовим підставити плече у важку хвилину. За це його любили й цінували, таким його виховали батьки. Добрий, щирий, працьовитий, чудовий син, чоловік, батько…
У серпні 2022 року Олександр Маковець добровольцем пішов на війну. Перебував спочатку в навчальному центі міста Житомир, далі проходив службу водієм у 81-й окремій аеромобільній бригаді десантно-штурмових військ.
Солдат Олександр Маковець був відданий військовій присязі на вірність українському народу. Він боровся за волю та свободу нашої держави і щиро вірив у те, що Перемога вже скоро прийде на нашу землю. Вірив і віддав в ім’я цієї Перемоги найцінніше – життя.
Герої України нашого часу – незламні патріоти Батьківщини, професійні військові та колишні цивільні жителі. Ми щодня віддаємо їм шану, молимося за них і віримо в найскорішу Перемогу.
І якщо армійці – це справжні боги війни, то військові медики – безперечно їхні янголи-охоронці. Порятунок українських військових для цих людей – це не подвиг, це – буденність. Саме від них залежить, чи вдасться врятувати пораненого бійця на передовій. Вони не мають права на помилку та розгубленість. Хоча самим рятувати захисників часто доводиться під ворожим вогнем. У кожного є свій рюкзак для надання першої невідкладної допомоги. Важить він близько десяти кілограмів. А ще бронежилет, автомат і додаткова аптечка. Ось така вона, амуніція військових медиків.
Та нині, як почалася велика війна, до такого напливу пацієнтів вони, мабуть, і не були готові. Однак, кожен бачить у цьому свій обов’язок.
Один із таких янголів-охоронців – наш земляк, лікар-хірург Олег КОМИШОВ. Хоча сам він родом із Вінничини, але вже майже 10 років його життя пов’язане з нашим містом. Саме тут зустрів кохану дружину Аллу й продовжив розвиток в улюбленій професії. Починав із викладання в Прилуцькому медичному коледжі. Далі був начальником по медичній частині в дитячій лікарні й паралельно дитячим хірургом. У квітні 2021 року очолив комунальне некомерційне підприємство «Ладанський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ладанської селищної ради.
Дорогі прилучани!
Вітаю вас із Новим 2023 роком і Різдвом Христовим! Бажаю всім вам щастя, здоров’я, успіхів у роботі та в навчанні, і довгих-довгих років життя. Я вірю в нашу перемогу над ворогом. Перемога обов’язково буде за нами!
І все завдяки таким людям як наш земляк – Маєр Петро Михайлович. Мені хочеться розповісти вам про нього. Це дійсно Герой України. Із перших днів війни Петро пішов у тероборону. Він дуже хвилювався за долю нашої Батьківщини – України. Коли наш Петя був на чергуванні, ми завжди були спокійні, бо з сусідами добре знали, що Петя захистить нас від лютого ворога.
Коли була оголошена мобілізація, то Петро був у перших рядах. Він не вагаючись вирішив стати на захист своєї Вітчизни. Кілька місяців Петя був у Бахмуті. Героїчно захищаючи свою Батьківщину, він отримав сильне поранення в живіт і в ногу.
Я переконана, що саме завдяки таким воїнам як Петя, ми дуже скоро отримаємо повну Перемогу!
Єдині, як ніколи. Уже понад 160 днів як кожен із нас робить усе, що може, аби перемогти агресора. Ніхто не лишається осторонь. Ось кілька доказів того, що все буде добре – все буде Україна, бо з такою підтримкою інакше й бути не може.
Щира молитва та міцне чоловіче плече – настоятель Собору Пресвятої Богородиці протоієрей Віталій Юрочко з перших днів російської агресії допомагає військовим у тилу.
Українська Церква завжди була зі своїм народом, і тепер невпинно підносить свої молитви до Господа Бога за мир, за якнайшвидше припинення війни, за перемогу. За українську перемогу!
Три доби в дорозі, страх перед невідомістю й постійна думка вивезти дітей якнайдалі від жахливої реальності з повітряними тривогами, виттям сирен, панікою,… подалі від війни.
Так, на початку березня до невеликого містечка Барлінек на заході Польщі потрапили дві прилучанки, сестри Юлія Чала та Анна Ведмідська, зі своїми сім’ями. Юлія до війни працювала начальником фінансово-господарського відділу й головним бухгалтером Прилуцької районної державної адміністрації (наразі офіційно перебуває у відпустці), Анна ж – відома в Прилуках співачка та засновник вокальної студії «Артист».
Початок війни змінив життя кожного українця, у тому числі й наших дівчат. Буквально з першого дня повномасштабного вторгнення рф Анна не могла всидіти вдома, а тому активно допомагала у волонтерському пункті на базі гімназії №5, де всі дружно плели сітки для ЗСУ. Варто зазначити, що обоє сестер мають неповнолітніх дітей, а в Юлії ще й дитина-інвалід, тому, отримавши пропозицію вивезти їх у безпечне місце за межі країни, практично не вагалися. Вибір пав на Польщу, адже, як говорять самі дівчата, це найближча до нас країна, та й мова більш-менш зрозуміла.
Вирушили сестри до кордону не самі. Спільними силами Союзу Християн Баптистів, чию церкву в Прилуках відвідує Юлія, було організовано евакуаційну колону з десятка автомобілів. Як згадують дівчата, ніхто з них достеменно не знав, куди їх везуть. Одне було відомо точно – їх там уже чекають, оскільки про житло попіклувалися друзі, які вже мешкали в Польщі. Так, Юлія з чоловіком та двома синами оселилася спочатку в гостьовому будиночку при католицькому костьолі, а за місяць сім’я переїхала до родини поляків, які їх радо зустріли. Анна ж із донькою та сином мешкають у мініготелі. Зазначимо, що проживання досі є безкоштовним для обох родин.
З першої хвилини повномасштабного російського вторгнення українці єднаються та проявляють мужність. Ми не лише безпосередньо боремося за наші цінності та незалежність, але й «голосуємо гривнею», збираючи кошти для волонтерських ініціатив. Прилучанка Галина Клець розповіла про свою діяльність і діяльність її колег-волонтерів, складнощі з організації благодійних ініціатив і про те, звідки з’являється мотивація щодня бути корисним іншим.
Українці за характером емпатичні, вміють і хочуть допомагати. З війною ми стикнулися в 2014-му, і за вісім років не лише загартували свій дух, але й розвинули волонтерську культуру в Україні. З початку вторгнення рф на нашу територію в лютому 2022 року українці активізувалися ще більше. Благодійністю опікується чи не кожен, не звертаючи уваги на вік, сферу діяльності та досвід організації команд і процесів.
Уже 8 років Галина живе, так би мовити, на дві країни (Польща – Україна). До Прилук періодично навідується, адже тут досі живе її мати та безліч друзів. Про початок війни Галина дізналася, перебуваючи в Любліні. Не будучи особисто свідком усіх тих жахливих подій, які спіткали її співвітчизників, все ж не могла спокійно спати, адже голову полонили думки про те як бути корисною країні, рідному місту навіть звідти – із-за кордону.
«Одного дня я просто вийшла з двору і на протилежному боці вулиці побачила приміщення, яке здавалося під оренду. І в голові якось відразу майнула думка про волонтерський пункт. Я зв’язалася зі своєю подругою Оленою Демченко, яка проживає в Чехії, розповіла їй про свій задум і ми разом вирішили спробувати», – розповідає Галина.