Є проблема (23)
У міській раді в розпалі Марлізонський балет. Перша частина балету була протягом півтора року, коли не приймався бюджет міста, друга частина – коли бойкотувалося виділення коштів на генератори, третя частина – знову про бюджет.
Усі негідники у світі знають, куди йти за грошима, знають це і прилуцькі депутати-опозиціонери, у яких по долару в кожному оці, і яких за телепнів сприймають ті, хто їм платить. Для прилучан-виборців вони просто шістки, яких вони так і не запам’ятали за 2 роки їх відсутності в сесійній залі.
Дали цим шісткам гроші – вони йдуть на сесію, дали ще раз – не йдуть. Результат один – вони завжди в прибутку. Ідуть на сесію чи не йдуть, а бабло все рівно отримують за будь-яких варіантів. Ці шістки просто зливають державність на місці, тобто в Прилуках. Чим вони відрізняються від х..ла? Нічим! Як і він, вони кидають Україну в морок, холод і голод. Умовляти та просити їх прийти на сесію – все рівно, що шепотіти у вухо покійника, краще пошарудіти купюрами перед їхнім фейсом.
Усім відомо, що керують вовки, а не вівці. І ці вовки нам усім відомі. Вони в стороні, не дуже публічні, у них є гроші, але поваги до них немає, у них важелі впливу на опозиціонерів, і якби були чесні вибори, вони б не виграли, навіть на прилуцькому рівні. Вони розкидають своїх шісток по всіх радах: міських, районних, обласних, де ті «плідно» працюють.
Традиції помирають повільно, проте не за теперішніх обставин, коли ми воюємо з московською ордою. Тому всі ми повинні позбавлятися всього російського, чужого, ординського та нелюдського, що поєднувало нас із ними в минулому. Ностальгувати за радянським минулим уже не модно й небезпечно, ворог приходить туди, де відчуває «свої маячки», свою культуру, традиції та мову. У нас, українців, своя потужна культура і традиції. Наприклад, шириться факт, що українська мова входить у п’ятірку світових мов по милозвучності. Треба пишатися та цінувати своє, яке ми ні в кого не крали й не переймали, на відміну від кацапів, які крали віками, і крадуть сьогодні, в Україні.
Історичний факт 1. У 1922 році Україна вже була окупована москалями, і наш патріарх не поїхав на Вселенський Собор у Стамбулі, а поїхав московський, який за нас вирішив долю наших християнських традицій. Москва відмовилася переходити на Юліанський календар, як тоді перейшов увесь християнський світ, а залишилася в старому, Григоріанському. Християнський вселенський календар орієнтується на астрологічний, відповідно до якого 21 грудня – день зимового сонцестояння (сонце стоїть три дні), після чого, 25 грудня, день починає збільшуватися, народження нового Сонця означає народження Іісуса (свято Різдва Христового). А московська орда, на те вона й орда, щоб не жити разом із цивілізованим світом, відзначає його 7 січня. Так було до цього часу і в нас, поки не прийшла в Україну війна, яка змусила нас переосмислити, що було в нас із ними в минулому, і що відбувається з нами через них сьогодні.
Часте невдоволення мешканців багатоквартирних будинків якістю та кількістю послуг, які надає їм обслуговуюча компанія, — не дивина. З одного боку — цілком справедливе бажання співмешканців будинку жити в належних умовах, із поремонтованим дахом, оновленими й пофарбованими трубами, вимощеною відмосткою, прибраною територією тощо. З іншого – зобов’язання управителя надавати лише ті послуги, які чітко прописані в договорі.
Мова далі йтиме про «війну» між жителями будинку по вулиці Костянтинівській, 199 Ж та компанією-управителем КП «Прилукижитлобуд», яка насправді триває вже не один рік.
До редакції з листом звернулися мешканці вказаного будинку, аби висловити свою точку зору щодо ситуації, яка в них склалася з управителем. У свою чергу, ми спробували розібратися у їхніх взаємних претензіях і непорозуміннях і пропонуємо вам почути обидві сторони конфлікту.
***
Усі співмешканці буд. по вулиці Костянтинівській, 199 Ж чекали реакцію-відповідь керівника КП «Прилукижитлобуд» Голік Л.В. на наше телевізійне звернення від 19.10.2022 року по телеканалу «ТІМ». І дочекалися...
По-перше, весь тон виступу був негативний, ніби ми всі вороги, а не мешканці одного міста Прилуки, що живуть, воюють разом, а, крім того, ще й сплачуємо за послуги підприємству.
До речі, наш 90-квартирний будинок сплачує щомісяця десятки тисяч гривень, а за чотири роки, це буде майже мільйон! На ці кошти ми бачимо лише роботу двірника та винагороду керівному складу комунального підприємства «Прилукижитлобуд», яку, як зазначив головний інженер даного підприємства, вони витрачають на фонарики та ключики.
Питання дерусифікації та перейменування ряду вулиць і провулків нашого міста жваво обговорюється вже не перший місяць. Не встигли стихнути розмови про вулицю Коптєва (названу на честь нашого земляка – прилучанина, який багато років живе та працює в росії), аж деякі наші читачі зацікавилися іншою персоною, чиє ім’я носить ще одна з прилуцьких вулиць – Дмитром Шкоропадом. Питання полягало в наступному: «У чому різниця між Коптєвим і Шкоропадом, якщо народилися обоє в Прилуках, а пропрацювали все життя в рф, але тепер вулиця Юрія Коптєва підпадає під дерусифікацію, а вулиця Шкоропада – ні?»
Прояснити ситуацію спробувала директор Прилуцького краєзнавчого музею ім. В. Маслова Тетяна Зоць. За її словами, усі вулиці, які наразі є в списку на перейменування, пропонувалися й подавалися на розгляд зовсім не музейниками, як дехто вважає, а місцевими громадськими активістами. Зважувалися всі «За» та «Проти». Що стосується Юрія Вікторовича Коптєва, то він чомусь довгий час не висловлював свою позицію стосовно війни росії проти України та продовжує як і раніше працювати в країні-агресорці й сплачувати там податки, про цільове направлення яких можемо лише здогадуватися. Дмитро ж Овсі- йович Шкоропад, на жаль, уже просто не має такої можливості сказати своє слово. Так, він більшу частину життя навчався й працював у росії, але довгі роки роботи над дослідженням історії свого рідного краю показують його національні настрої та ставлення до України й Прилуччини зокрема.
Деякі прилучани звикли роками накопичувати борги за комунальні послуги, а під час війни ця проблема стала просто катастрофічною. Так, борг населення перед КП «Прилукитепловодопостачання» сьогодні становить 40, 5 млн грн.
Усіх боржників, навіть, розбили за такими категоріями:
– від 230 до 700 тис. грн заборгували 47 багатоповерхівок. Ось деякі з них:
вул. Гвардійська, 92 – 636 тис. грн, при чому лише одна квартира з цього дому (№126) має борг у понад 152 тис. грн;
вул. Костянтинівська, 199Г – 624 тис. грн;
вул. Котляревського, 65 – 570 тис. грн, де лише квартира №29 винна майже 260 тис. грн;
вул. Костянтинівська, 124 – 539 тис. грн;
вул. Гвардійська, 88/1 – 486 тис. грн;
вул. Гвардійська, 88/2 – 470 тис. грн;
вул. Київська, 186 – 470 тис. грн;
вул. І. Скоропадського, 108 – 458 тис. грн;
вул. 18 Вересня, 30 – 435 тис. грн;
вул. Гвардійська, 94 – 423 тис. грн;
вул. Саксаганського, 9 – 396 тис. грн боргу, третину якого становить заборгованість квартири №45 (148 тис. 848 грн);
Читаю статтю газети «Град Прилуки» — «Дерусифікація в Прилуках» і ось, що думаю з цього приводу.
37 вулиць, в’їздів і площ треба перейменувати і цю задачу в місті підтримати, а депутати все вирішать по закону. Мені особисто не хочеться читати вулицю, яка названа на честь росії чи росіянина, який би він не був.
Сьогодні йде війна, ворог злий, веде війну жорстоко, людиноненависно, і мета в нього одна – Україну, українців стерти з лиця землі, з історії.
Поки ми не бачимо та не чуємо, щоб самі росіяни осудили того ката, який затіяв цю війну. Гинуть наші хлопці, ми їх хоронимо, проводимо в небо, стаючи на коліна. Жаль і смуток.
Але за перо мене змусило взятися інше. Наприкінці статті журналіст усе-таки дає зрозуміти жителям міста, що вулиця Коптєва змушує нас усе більше думати, як бути – ворог ця людина, чи друг для міста Прилуки? А все ж таки?
“In love with my town”
Узяв із полички своєї бібліотеки фотоальбом, випущений Коптєвим 2012 року, а там слова: “Як тебе не любити, місто моє…».
Навідався до стелли, поставленої Юрієм Коптєвим у центральній час- тині міста, там знову призив до наших жителів: «Любіть Прилуки так, як люблю їх я».