9 березня – 203-й День народження Тараса Григоровича Шевченка
Любов’ю і пошаною оточене ім’я Тараса Шевченка на Прилуччині, де побував великий Кобзар у 1843-1844, 1845-1846 та в 1859 роках. Тут він створив ряд своїх малюнків, а мальовничий і колоритний край знайшов своє відображення у його поетичних творах та повістях.
Подорож перша
ДРУЗІ-ВІЛЬНОДУМЦІ
Влітку 1843 року, під час першої подорожі Тараса Шевченка в Україну, відбулося його знайомство з Яковом де Бальменом, який на той час устиг розчаруватись у військовій службі та навіть подумував про відставку. Народився він 1813 року в Линовиці. За переказами старожилів, там і тепер зберігається камінь, на якому відпочивав Шевченко, розмовляючи з Яковом і його братом Сергієм під час перебування в маєтку де Бальменів. Відтоді Яків де Бальмен став одним із найближчих друзів молодого Тараса Шевченка.
У 1845 році під час одного з походів на Кавказ Яків де Бальмен загинув. Звістка про це глибоко вразила Тараса Шевченка й послужила приводом до написання поеми «Кавказ». Значне місце в ній відведено Якову де Бальмену, якому й присвячена вся поема. Із гіркотою поет заявляє:
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій якове добрий: Не за Україну,
А за її ката, довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
«Кавказ» – один з найкращих творів поета. Ідея поеми – рішучий протест проти царизму, заклик до об’єднання народів у боротьбі проти самодержавства.
Не раз зустрічався Шевченко і з братом Якова, Сергієм де Бальменом. Про це збереглися записи в справі останнього, який у 1848 році потрапив до «Третього відділу» та був відданий під нагляд поліції: «Граф де Бальмен… перебував в тісних стосунках з відомим Шевченком, який давно проживав у нього…»
У січні 1844 року, повертаючись до Академії мистецтв, Тарас Шевченко заїхав у Вейсбахівку (тепер Білорічиця Прилуцького району) до І.М. Корбе. Із власником маєтку полковником Корбе поет познайомився ще наприкінці 30-х років у Петербурзі. У Вейсбахівці Шевченко зустрічався з Я. де Бальменом, В. Закревським та іншими своїми молодими друзями-вільнодумцями, які приїхали сюди, щоб провести поета в Петербург.
Подорож друга
ВОГОНЬ ВІРИ
Закінчивши Академію мистецтв у Петербурзі та одержавши звання некласного художника, Тарас Шевченко знову виїжджає в Україну. У другій половині травня 1845 року він прибув у місто Прилуки, де познайомився з протоієреєм Ілією Бодянським, батьком відомого історика й етнографа Павла Бодянського. Разом із Бодянським поет відвідав село Густиню, дізнався про історію Густинського монастиря. За дорученням Київської археографічної комісії змальовує архітектурні пам’ятники. Відомі три акварельні малюнки: «В Густині. Церква Петра і Павла», «Брама в Густині. Церква св. Миколая», «В Густині. Трапезна церква».
Пізніше, уже на засланні, поет згадує про Густиню та малюнки, виконані в цьому селі, у своїй повісті «Музикант»: «Якщо ви, ласкавий читальнику, любите рідну старовину, то раджу вам, коли переїжджатимете через місто Прилуки Полтавської губернії, спинитися на добу в цьому місті, а коли це трапиться не восени й не зимою, то можна зостатися й на дві доби і, по-перше, познайомитися з отцем протоієреєм Ілією Бодянським, а по-друге, одвідати з ним же, отцем Ілією, напівзруйнований монастир Густиню, що по той бік ріки Удаю… Можу вас запевнити, що каятись не будете…Тут є усе: і канал глибокий та широкий, що його колись наповнював водою тихий Удай, і вал, і на валу високий зубчатий мур із внутрішніми ходами й стрільницями… Я …довідався, що монастир цей поставлений коштом і працею горопашного гетьмана Самойловича 1664 року, про що свідчить портрет… на стіні всередині головної церкви».
У повісті «Музикант» Шевченко розповідає також про свої зустрічі з одним із учителів повітового училища – Іваном Максимовичем С., якого називає «мій Віргілій».
«Варто звернути увагу, – наголошує один із дослідників життєвого і творчого шляху Тараса Григоровича Петро Жур, – ще на одного прилуцького жителя, знайомого поетові. Альбом 1845 року відкривається малюнками, виконаними в Прилуках. На звороті першого ж аркуша художник накидає ескіз жанрової сцени, а зверху ескіза зліва, над постаттю селянина з косою, надписав: «Данчич»… Данчич – досить цікавий знайомий Тараса Григоровича. Це був засідатель суду у корчемних справах титулярний радник Михайло Іванович Данчич… Найімовірніше ж Данчич міг познайомитися з поетом через священика Іллю Гавриловича Бодянського, який вінчав Данчича в 1834 році. Він і хрестив його дітей. Данчич міг бути цікавий поетові і тим, що займався збиранням стародавніх рукописів».
Побував Тарас Шевченко в Прилуках і в наступному, 1846 році. У лютому, відвідавши ярмарок у Лубнах, вони разом із О. Чужбинським вирушили на Ніжин через Пирятин і Прилуки. І саме в Прилуках, коли на поштовій станції їм перепрягали коней, на сусідній вулиці трапилася пожежа. Горіла вбога халупа. Народ зібрався, але гасити допомагали здебільшого євреї, бо в халупі жив їхній одновірець. Кинувся рятувати майно погорільців і Тарас Шевченко. Він на рівні з іншими виносив різний мотлох і, коли все закінчилось, виголосив промову до християнського населення, що діяло якось неохоче… Шевченко палким словом докоряв присутнім, доводячи, що людина в скруті й біді, хоч би якої була нації, хоч би яку сповідувала віру, стає нам найближчим братом.
Подорож третя
ВОСТАННЄ
Відвідав наше місто Тарас Шевченко й під час третьої, останньої своєї подорожі в Україну 1859 року, здійснити яку йому вдалося вже після повернення із заслання. 5 травня він подав заяву в Академію мистецтв із проханням дати йому «вид» на проїзд у Київську, Чернігівську й Полтавську губернії строком на п’ять місяців для «поліпшення здоров’я і малювання етюдів з натури». Повертаючись із цієї подорожі, Тарас Шевченко завітав і до Прилук.
Відомо, що 20 серпня 1859 року, перебуваючи в Прилуках, він пише листа до Варфоломія Шевченка, у якому сповіщає, що 14 серпня виїхав із Києва, а 20 вирушає з Прилук до Конотопа. Просить писати йому в Петербург. А наступного дня, 21 серпня, був уже в Качанівці.
Відвідини Прилук Тарасом Шевченком також знайшли відображення у вищезгаданій повісті «Музикант», де він згадує свого знайомого І. Бодянського вже як покійного.
А ось відомості, особливо важливі для нас: під час відвідин Прилук «...заходився рисувати прекрасно освітлену вечірнім сонцем кам’яну церкву, досить незграбної, одначе оригінальної архітектури, збудовану полковником прилуцьким Ігнатом Галаганом, тим самим, що перший одійшов од Мазепи й перекинувся до царя Петра, за що по смерті полковника Носа введений у звання прилуцького полковника і обдарований великими маєтностями в тому ж таки полку». І далі Тарас Григорович повідомляє: «Поки я рисував сей пам’ятник… сонце повисло над обрієм, і на вулиці показалася юрба школярів, а за юрбою… на деякій відстані появилася й худенька, похила постать з парасолькою замість ціпка в руці. То був Віргілій і я мало не побіг йому назустріч».
Розповідаючи про зустріч із повітовим учителем, якого називає «Віргілієм», Шевченко описує житло свого знайомого: «Кімната, в якій я двадцять літ тому прожив кілька днів по-бурлацькому, була та ж сама, та не та. Убогість та ж сама, та тільки убогість ця була вмита й прибрана жіночою рукою. На чистенькій підлозі чистенькі доріжки, на вікнах біленькі занавіски, на підвіконнях бальзаміни й герань у вазонах. Стіл, дощана канапа, табуретки липові ті ж самі, та вигляд мали інший. Що-то жіноча рука в домашньому побуті навіть нечепурного мужчини».
Звичайно, поет перебільшує кількість років, що минули з часу попередньої зустрічі. Адже від 1845 до 1859 року минуло лише 14 літ.
Завершити цей нарис про перебування на Прилуччині Великого Кобзаря хочу згадкою про увічнення його пам’яті спорудженням унікального пам’ятника в центрі нашого міста. Це сталося 22 вересня 2007 року, осіннього сонячного дня в оточенні тисяч прилучан і гостей міста з різних областей України. Саме в цей день було урочисто відкрито перший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку – художнику.
Анатолій Риженко
