Безжальна війна щодня приносить нам біль і страждання, непоправні втрати українській родині, чорні звістки в кожну громаду. Та вибір у нас лише один – продовжувати боротьбу зі споконвічним ворогом, виборюючи для свого народу вільну та незалежну Батьківщину.
Наші мужні захисники втрачають на полі бою здоров’я та, на жаль, своє життя.
На щиті до рідної землі повернулися двоє наших ще зовсім молодих земляків, але водночас таких мужніх воїнів, які своїм служінням Батьківщині довели наскільки велика хоробрість українців, наскільки сильною є воля та характер молодих людей. Вони захищали не лише незалежність, а й гідність нашого народу, були справжніми патріотами України.
3 березня ми всією громадою провели в останню дорогу та віддали шану вірним синам України, нашим землякам – військовослужбовцям Збройних Сил України, солдату ПРОФАТІЛОВУ Євгенію Михайловичу та солдату ТКАЧЕНКУ Денису Дмитровичу.
Боротьба за життя та свободу українського народу продовжується щохвилини. З хоробрістю та стійкістю військовослужбовці Збройних Сил України захищають свою Батьківщину та її народ. Але, на жаль, у цій запеклій боротьбі військовослужбовці втрачають своє здоров’я та життя.
Скорботні дні приходять у нашу громаду надто часто. Звістки про загибель воїнів спустошують наші серця. Кожне прізвище загиблого воїна – це історія відваги в бою, це окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого вони любили, заради українського народу.
На щиті до рідної землі повернулися Герої – головний сержант ЧАЙКОВСЬКИЙ Сергій Едуардович і солдат ЛУКАШ Олександр Олегович. 5 листопада ми всією громадою провели їх на вічний спочинок.
Багато днів поспіль ми боремося за свою цілісність, за життя та свободу українського народу. Вірні сини та доньки України, які несуть службу в лавах Сил оборони, захищають свою Батьківщину та її народ. На полі бою титанічно виборюються вільна держава та право бути вільною нацією, яка пам’ятає свою історію, цінує свою рідну мову та культуру.
Сьогоденна війна – це запекла боротьба, яка супроводжується численними досягненнями та, на жаль, втратами.
20 жовтня Прилуцька громада провела в останню дорогу Героя, життя якого відібрала безжальна війна, – військовослужбовця, старшого лейтенанта Збройних Сил України РУДІКА Сергія Володимировича.
Народився Сергій Володимирович 1971 року в Прилуках. Шкільні роки проходили в загальноосвітній школі №6. Після здобуття неповної середньої освіти вступив до Слов’янського авіаційного училища технічної авіації, яке закінчив у 1991 році. Працював і проживав за кордоном. Створив сім’ю. У шлюбі народилося четверо дітей.
Війна все більше охоплює нашу державу чорним мороком, приносить біль і страждання в кожну громаду. Щодня українці втрачають житло та життя. Та вибір у нас лише один – продовжувати боротьбу зі споконвічним ворогом. Виборюючи для свого народу вільну та незалежну Батьківщину, наші мужні захисники і захисниці втрачають на полі бою здоров’я та, на жаль, своє життя.
6 жовтня сумна звістка знову сколихнула Прилуки. На щиті до рідного дому повернулися відразу двоє Героїв, які втратили свої дорогоцінні життя в бою з окупантом.
Схиливши голови та приклонивши коліно на знак шани, Прилуцька громада провела в останню дорогу своїх земляків – військовослужбовців Збройних Сил України молодшого сержанта НАЙКА Олександра Вячеславовича та старшого солдата ЛЕВЧЕНКА Володимира Васильовича.
Володимир Левченко народився 8 лютого 1978 року в місті Прилуки. Закінчив загальноосвітню школу №7. Після шкільного навчання вступив до профтехучилища та здобував освіту за спеціальністю «Електрогазо- зварювальник». Прошов строкову службу в армії. Після демобілізації працював водієм на фурах різних підприємств міста та України. Отримав заочно другу освіту електрика.
Коли прийшов час, не вагаючись став на захист Батьківщини та українського народу.
На жаль, у бою за Україну, її свободу та незалежність, на полі бою на Курському напрямку 3 жовтня 2024 року Володимир Левченко загинув.
Невимовним болем сповнені нині серця рідних Володимира. Його оплакують мама Наталія Григорівна, дружина Наталія, донька Влада, брат Олег.
За кожною жертвою цієї жорстокої війни стоїть величезна особиста трагедія українців, які втрачають найрідніших, дорогих серцю людей.
Висловлюємо найщиріші слова співчуття рідним загиблих. А самим Героям – вічна шана та слава!
Війна все більше охоплює нашу державу чорним мороком, приносить біль і страждання в кожну громаду. Щодня українці втрачають житло та життя. Та вибір у нас лише один – продовжувати боротьбу зі споконвічним ворогом. Виборюючи для свого народу вільну та незалежну Батьківщину, наші мужні захисники і захисниці втрачають на полі бою здоров’я та, на жаль, своє життя.
6 жовтня сумна звістка знову сколихнула Прилуки. На щиті до рідного дому повернулися відразу двоє Героїв, які втратили свої дорогоцінні життя в бою з окупантом.
Схиливши голови та приклонивши коліно на знак шани, Прилуцька громада провела в останню дорогу своїх земляків – військовослужбовців Збройних Сил України молодшого сержанта НАЙКА Олександра Вячеславовича та старшого солдата ЛЕВЧЕНКА Володимира Васильовича.
Прилуччина, як і вся Україна, омиває слізьми пам’ять про своїх кращих синів і доньок, які загинули в бою за Україну.
27 травня в міській раді зібралися дев’ять родин загиблих, щоб вшанувати пам’ять наших Героїв Прилуцької громади, які навіки стали до лав Небесного війська.
Прилуцька громада пишається своїми земляками, воїнами – Героями, які відали своє життя за рідну землю, імена яких назавжди будуть закарбовані в історії та пам’яті Прилуцького краю. Почесною відзнакою Прилуцької міської ради «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ – ГЕРОЙ ПРИЛУЦЬКОЇ ГРОМАДИ» нагороджено кращих синів Прилук, які загинули під час бойових дій.
У березні дану відзнаку отримали 67 родин військових, які загинули під час бойових дій, відстоюючи наш мир і спокій, відстоюючи кордони нашої держави. Цього ж разу до їхнього списку додалося ще 9 імен:
15 травня, у День сім’ї, у Прилуках на площі Іоасафа Бєлгородського офіційно відкрили Алею Героїв Сухополов’янської громади. Захід відбувся за участі членів родин загиблих воїнів, очільника Сухополов’янської громади Дениса Росовського, міської голови Ольги Попенко, посадовців, старост, депутатів сільської та міської рад, друзів та односельців військових.
На банерах розміщені фото та біографічні дані воїнів, що загинули в зоні АТО та під час повномасштабної війни.
26 імен, які навічно залишаться в нашій пам’яті. Це 25 чоловіків та 1 дівчина, яким доля присудила стати Героями для своєї громади та всієї нашої країни.
Відтепер подвиг наших полеглих Героїв-земляків може бути відзначено двома найвищими нагородами в місті.
Перша з них – це спеціально створена почесна відзнака Прилуцької міської ради «Захисник України – Герой Прилуцької громади». Нагадаємо, її вже отримали 67 родин загиблих захисників.
Навколо другої – почесної відзнаки Прилуцької міської ради «Звання «Почесний громадянин міста Прилуки» довго точилися розмови та обговорення, адже в існуючому вигляді (з діючим Положенням про відзнаку) вона не підходила для застосування та присвоєння у випадку із загиблими військовими. Хоча з моральної точки зору, наші загиблі Герої – саме ті, хто найбільше заслуговує звання «Почесний громадянин».
Нарешті, у ході другого засідання 50-ї позачергової сесії міської ради депутати таки проголосували за оновлене Положення про дану відзнаку зі внесеними змінами. І вже перший пункт Положення стосується наших захисників.
Хто ж тепер може на неї претендувати та чим вона особлива?