№ 19
9 травня 2024 року

Проба пера

Проба пера (15)

Середа, Лип. 20 2022

Анотація. В умовах сьогодення для України вкрай гостро постає питання міграційних процесів, і особливо, еміграції населення. Міграція населення відбувається під впливом значної кількості соціально-економічних та особистісних чинників. Тому, ключовою передумовою для пошуку та реалізації напрямів зменшення міграції населення виступає проведення аналізу міграційних процесів в країні, чинників, що на них впливають та їх наслідків для соціально-економічного розвитку держави. Тобто проведений аналіз може слугувати підґрунтям для подальших наукових досліджень з даної проблематики. Стаття базувалася на якісному та кількісному аналізу статистичних даних щодо міграційних процесів в Україні за 2014-2022 роки. Було виявлено значний вплив на внутрішню та зовнішню міграцію: пандемії коронавірусу у 2020-2021 роки, підписання асоціації з ЄС у 2014 році, військової агресії на сході країни з 2014 року та повномасштабної війни у 2022 році. В роботі було визначено основні макроекономічні чинники міграції населення, а також позитивні та негативні наслідки для демографічної та економічної ситуації в Україні.

Міграція є невід’ємною частиною посилення процесів глобалізації і в основному пов’язана із здатністю робочої сили реагувати на зміни в економіці та суспільстві. Тобто, в подальшому потрібно очікувати зростання міграційних процесів в країні внаслідок, воєнних дій та конфліктів, екологічних та техногенних катастроф, необхідності та можливості пошуку кращого рівня життя. В даних умовах, дослідження стану міграційних процесів в державі має важливе значення і дозволяє виявити напрями їх регулювання.

Середа, Черв. 02 2021

Уявімо себе туристом, який уперше приїхав до Прилук і хоче побачити всі наші визначні місця та пам’ятки. Що ж ми будемо бачити перед собою з самого початку, коли ще зовсім не орієнтуємося в новому місті та не знаємо, де ж точно знаходяться цікаві об’єкти, які можуть привабити туриста?

А побачимо ми, на превеликий жаль, зовсім не те, що б хотіли, адже Прилуки поступово перетворюються в місто аптек, продуктових магазинів і секонд-хендів, які вже просто заполонили місто та яких постійно з’являється все більше.
Спершу згадаємо про секонд-хенди. На жаль, живемо зараз у такий час, що більшість простих пересічних людей, середньостатистичних українців, зокрема й прилучан, просто не можуть дозволити собі купувати новенькі речі в дорогих бутіках, модних магазинах, або ж навіть просто на речовому ринку, де ціни теж не завжди доступні. І обирати не доводиться, бо єдине, що залишається, це піти в секонд-хенд і купити одяг там. Хоча й у таких магазинах, якщо добре пошукати, можна знайти дуже гарні речі. З цим ніхто не сперечається. Але, знову ж таки, постає питання: навіщо їх стільки в нашому місті?
А чи звертали ви увагу на черги, які утворюються під кожним із таких магазинчиків у день завозу нового товару. Прямо тобі черга за ковбасою в СРСР. Кожен намагається прийти якомога раніше й зайняти найбільш вигідну позицію перед дверима секонд-хенду й отримати можливість першим розпочати шопінг.

Середа, Квт. 21 2021

Ви помітили, що останнім часом Прилуки просто потопають у купах стаканчиків з-під кави. У парках, скверах, на дитячих майданчиках, під магазинами, просто на вулицях і на траві – скрізь у місті та за його межами можна побачити викинуті паперові стаканчики. Зазвичай люди не доносять їх до урн, тому що думають, що паперові стаканчики цілком безпечні для екології та швидко розкладаються. Проте, це далеко не так. Паперові стаканчики складаються з двох шарів – паперового зовнішнього та внутрішнього шару з полістеролової плівки. Саме ця плівка перешкоджає протіканню стаканчика та робить його неекологічним, ускладнюючи його розкладання. Також це не тільки шкода здоров’ю, але й додаткова клопітка праця для комунального підприємства, яке намагається підтримувати чистоту міста.

Середа, Січ. 06 2021

Дорослі прилучани пригадали Діда Мороза зі свого дитинства

Червоний жупан, довга й сива борода та великий мішок із подарунками – образ Діда Мороза незмінний упродовж багатьох десятків років. Натомість змінюється віра в його справжність: чим дорослішими стають діти, тим вони менше вірять, що Дід Мороз справжній. Дітлахи помічають бороду з вати, а то й узагалі впізнають під нею свого батька чи знайомого. Тож «Град Прилуки» поцікавився в дорослих прилучан, а до якого віку вони вірили в те, що Дід Мороз справжній? Заодно запитали й про новорічні спогади та про найоригінальніші святкування Нового року.

Олександр Левченко перестав вірити в Діда Мороза через те, що той матюкався.
– У Діда Мороза вірив не дуже довго. Напевно, років до 7-8-ми. Віра пропала після того, як якась п’яна морда, перевдягнута Дідом Морозом, під час новорічних гулянь у місті спіткнулася і з матюками гепнулася на землю. Тому головним Дідом Морозом для мене завжди був мій дідусь. Хоч жодного разу він і не виряджався у відповідний костюм, але так любити дітей і так вміти розповідати казки міг тільки справжній Дід Мороз.
А взагалі, найбільше в новорічному святкуванні я любив сам процесс прикрашання ялинки й аромат хвої в усьому будинку. У подарунки ж на Новий рік отримував олівці, зошити, іграшки, солодощі.
Юлія Пономаренко чекала на Діда Мороза, а він не прийшов.
– Добре пам’ятаю новорічний ранок у дитсадку. Ну дуже хотіла співати пісню про сніжинки. Але мене, на жаль, не затвердили на роль вокалістки, замість мене співала інша дівчинка. Страх як засмутилася, ображалася на музкерівника. Це вже зараз розумію: музичного слуху в мене немає, голосу також, і вихователі правильно вчинили.
Ще зі згадок – це прихід Діда Мороза, такого невловимого й очікуваного. Мені було років 6, я вірила в бороданя та чекала від нього ляльку-русалоньку. О 12-ій годині ночі, як і годиться, чекала його, а він не прийшов. Побігли з сестрою до сусідів під вікна подивитися, що ж під ялинку Дід Мороз приніс іншим дітям, бо нас же оминув! Та вже за кілька хвилин батьки покликали, щоб чарівного дідуся не проґавили, але ми його так і не побачили. Натомість під новорічною ялинкою я знайшла його подарунок – ляльку з риб’ячим хвостом, як і мріяла…
А ще я років 4 підряд на новорічних святах була білочкою. І любила розповідати вірш «Де ти білочко живеш?». Сьогодні це один із моїх найулюбленіших дитячих віршиків.

Середа, Груд. 16 2020

Мило ручної роботи давно посіло місце вдалого, корисного та креативного подарунка. Зазвичай воно має у своєму складі натуральні компоненти, тому й користується великою популярністю.
«Град Прилуки» познайомився з прилуцькою майстринею, яка власноруч виготовляє креативне мило та продає його в Instagram. На сторінці handmade_for_you_prk Юлія Минка пропонує охочим вироби у вигляді цукерок, квітів, фруктів, звіряток, сніжинок, ялинок та ін. Як дівчина знайшла себе в подібному виді творчості та в чому полягає складність такого виробництва ми дізнавалися з перших уст.
Майстриня Юлія – ще зовсім молода дівчина, 1998 року народження, яка народилася в смт Мала Дівиця, а нині проживає в Прилуках. На сьогодні вона захищає диплом у Національному транспортному університеті в м. Київ, де навчається на факультеті менеджменту, логістики та туризму.
Як розповіла сама Юлія, з раннього дитинства вона захоплюється малюванням, але улюблене сімейне рукоділля – це вишивання, як бісером, так і нитками.
На сьогодні ж Юля знайшла для себе нове захоплення – створення різноманітних фігурних свічок і мила. Її креативне мислення та фантазія дозволяють створювати шедеври. А вже Інтернет-джерела, а точніше відомий серед молоді додаток «Instagram», надихнули її на створення власної handmade-продукції та відкриття власного Інтернет-магазину.
– Це Ваше захоплення зі школи?
– О, ні! Я цим почала займатися нещодавно. У школі я полюбляла малювати, займатися муліне та вишивати хрестиком і бісером. Вишивка – це взагалі наш сімейний талант (посміхається).
– Хтось із рідних займався таким видом діяльності?
– Миловарінням точно ні. Мама – громадський діяч, викладач у школі. Вишиває бісером і нитками. Вишила з бісеру собі українську сорочку. І бабусі мої теж вишивають.
– Новим захопленням заробляєте на життя?
– Ні, це було б голосно сказано. Це лише моє хобі, але, звісно, певний прибуток від нього є.

Середа, Жовт. 28 2020

Одним із важливих елементів, який допоможе заглибитись у таємницю походження українського козацтва, є розгляд козацького озброєння. За описом Д.І. Яворницького, булава відома як різновид парадної зброї, символ влади. Хоча сам термін і взагалі поняття парадної зброї з’являються в актах не раніше XVI ст., булава значно старіша.
Булавою називають різновид холодної ударної зброї, що складається з держака та бойової частини – яблука. В етимологічному словнику української мови (виданому в Києві у 1982 році) подається походження терміна «булава», від польського «bulov» – ломака.
Джерела свідчать, що булаву, виготовлену з дерева або металу, використовували як зброю, про що свідчать численні археологічні знахідки при розкопках Трої, на території Кавказу. Користувалися булавою й татари, у них її перейняли поляки, а в них уже козаки. Цей тип зброї став однією з визначних ознак гетьманської влади починаючи з ХVI століття.
Який вигляд мали булави ми маємо змогу дізнатися з портретів гетьманів від Сагайдачного до Розумовського. Це була палиця з горіхового дерева (50-70 см) з насадженою на кінці срібною або позолоченою кулею. Як правило, вона оздоблювалася бірюзою, смарагдами, перлами. На гетьманських булавах зображали герб, прізвище або вензель власника. У 1581 році запорожці передали новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: «Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо з доброю славою наказували».
Булава як символ найвищої влади перебувала завжди на видному місці. Наприклад, під час переговорів із поляками у Львові в жовтні 1648 року Богдан Хмельницький сидів за столом із золоченою булавою. А під час виборів нового гетьмана вона лежала на столі. І лише тоді, коли претендента «гетьманом окликнули» й давали йому булаву та бунчук у руки. Також існував давній запорозький звичай, згідно якого претендент мав спочатку відмовитись. Красномовний опис цього звичаю знаходимо в козацькому літописі Самовидця, який, описуючи сцену обрання гетьманом Дем’яна Многогрішного в Новгород-Сіверському в 1668 році, іронізує, що той не хотів булави «як стара дівка хорошого жениха». Булава найчастіше вручалась гетьману представниками козацької старшини.
Деякі гетьмани мали кілька булав і використовували їх у залежності від значення урочистості. Булаву гетьман носив у руці.
Полковники мали свою булаву – пірнач або шестопетер – які відрізнялися від гетьманських меншим розміром і шестигранною формою. Кожний полковник зобов’язаний був завжди мати з собою пірнач і носили вони його завжди за поясом.

Фото зі статті

Шановні прилучани! 9 травня в Україні відзначають День Європи –...
Уже близько 2 тижнів у місті активно триває ямковий ремонт...
Учасники бойових дій, люди з інвалідністю внаслідок війни, члени...
У рамках участі в проєкті міжнародної технічної допомоги...
Відтепер подвиг наших полеглих Героїв-земляків може бути...
Щиросердно вітаю вас із найбільшим християнським святом –...
Шановні прилучани! Прийміть найщиріші вітання з величним...
«Чоловік повинен не говорити, а робити» – такої думки...
Два будинки готують до відключення від ЦО Відповідно до Порядку...
ода й уся рослинність починає активно рости та квітнути, трава,...

Хто на сайті

Зараз 759 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

050-916-95-31

Підпишись на нашу розсилку!