№ 19
9 травня 2024 року

Точка зору

Точка зору (3)

Середа, Трав. 17 2017

9 травня 2017 року в Прилуках святкували День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Подія спровокувала скандал та обурення свідомих громадян, адже лозунг-привітання був написаний російською мовою і цитував посадовців Кремля часів сталінського режиму. Гадаю, місто встигло обговорити цю подію, і, швидше за все, я не буду оригінальним у своїх судженнях, але ситуація досить цікава, тому не може лишитися без публічного розгляду.
Відразу хочу сказати, що комунізму вже ніхто не поверне, як би не хотів, і живемо ми у вільній країні зі своєю державною мовою. Тому той, хто ініціював таке оформлення «свята», публічно заявив, що рухається в бік Митного союзу. Перепрошую, але в Росії за одну тільки жовто-блакитну стрічку позбавляють волі за прояв сепаратизму.
А тепер розберемо ситуацію на рівні самого повідомлення: «Побєда будєт за намі». «Побєда» над ким? Якщо ми святкуємо «День перемоги», то автоматично маємо на увазі Третій рейх і, певно, ще кілька країн-союзників рейху. Пройшло вже трохи більше 70 років від закінчення Другої світової війни, змінилося приблизно три покоління населення Землі, а Німеччина давно вже реабілітувалася перед світом. Уявіть, якби хтось із німців приїхав до Прилук із дружнім візитом, а тут святкують «дєнь побєди». Якби я був німцем – мені було б неприємно, якби я був прилучанином (хоча всім кажу, що сам із Прилук) – мені було б соромно. А можливо, і ні: чому це за чужі вчинки мені має бути соромно?

Середа, Квт. 12 2017

«Щоб і Путін почув»

Написав: Опубліковано в Точка зору

Те, що було вчора, – це історія, а історію потрібно знати, пам’ятати та не забувати. 18-20 лютого 2017 року по всій Україні пройшли Дні скорботи по тих кривавих подіях, які відбулися на Майдані в Києві. 20 лютого в нашому місті Прилуки вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні. 9 березня вшанували пам’ять Великого Генія України – Кобзаря Т.Г. Шевченка.
На обох заходах – біля банера Героям Небесної Сотні та пам’ятника Тарасу Шевченку – людей було дуже мало. Можливо, недостатньо була проведена інформаційна робота, а може, це наша з вами громадська байдужість. Про це кожна людина повинна спитати в себе.
Байдужість наша в даний час – на користь ворогу, колаборантам, п’ятій колоні, корупціонерам. Іде агресивна політика Росії проти України. Ми повинні не тільки згадувати, пам’ятати, не забувати ті події, що відбулися в історії нашої України, а й діяти. Суспільство мусить згуртовуватись, а люди – не бути байдужими до того, що робиться в нашому місті, в нашій Державі.
Тільки разом ми сила, тільки в єдності зможемо навести лад в Україні та захистити її від агресивної політики путінської Росії. Для цього потрібно відкинути всі власні амбіції, угамувати свою гординю, поважати думку іншої людини, прислухатись один до одного. І припинити сперечатися, розводити чвари навколо «Гетьманської булави».
А з чого почати? Об’єднання всіх патріотичних сил, небайдужих людей – це починається з підтримки один одного. Слід брати участь у патріотичних заходах, які проходять у нашому місті, в нашій Державі – це показує нашу з вами громадянську активність.

Середа, Бер. 15 2017

Ось і дочекалися весни. Радісна подія, але з відтінком заклопотаності. Про що я? Та про тих батьків, чиї діти ходять у садочки та школи. Прийшла весна, і почалися збори грошей на ремонт приміщень (косметичний, а десь і капітальний), на подарунки, на покупку меблів і технічних засобів. На перший погляд це начебто й необразливо, і звучать заклики здавати кошти добровільно. Але добровільно не в усіх виходить: для одних це внески, а для інших – побори…
Ми всі знаємо фінансову ситуацію в Україні та в окремо взятій сім’ї. Особливо багатих у нашому місті немає – а якщо і є, то одиниці. Вони можуть займатися благодійністю. Але в нас більше сімей середньостатистичних і бідних. Я був свідком випадку, коли у «Кварталі» біля каси молода мама не розрахувала можливості свого гаманця й викладала назад те, чого не могла оплатити. А поруч стояв маленький хлопчик і просив шоколадку, на що мама показала порожній гаманець. Я тільки тоді зрозумів, наскільки по-різному живуть сім’ї. Пройшов майже рік, але я до цього дня не можу пробачити собі того, що не повернувся і не сплатив «кошик виживання».

Телефон редакції

050-916-95-31