Одним із важливих елементів, який допоможе заглибитись у таємницю походження українського козацтва, є розгляд козацького озброєння. За описом Д.І. Яворницького, булава відома як різновид парадної зброї, символ влади. Хоча сам термін і взагалі поняття парадної зброї з’являються в актах не раніше XVI ст., булава значно старіша.
Булавою називають різновид холодної ударної зброї, що складається з держака та бойової частини – яблука. В етимологічному словнику української мови (виданому в Києві у 1982 році) подається походження терміна «булава», від польського «bulov» – ломака.
Джерела свідчать, що булаву, виготовлену з дерева або металу, використовували як зброю, про що свідчать численні археологічні знахідки при розкопках Трої, на території Кавказу. Користувалися булавою й татари, у них її перейняли поляки, а в них уже козаки. Цей тип зброї став однією з визначних ознак гетьманської влади починаючи з ХVI століття.
Який вигляд мали булави ми маємо змогу дізнатися з портретів гетьманів від Сагайдачного до Розумовського. Це була палиця з горіхового дерева (50-70 см) з насадженою на кінці срібною або позолоченою кулею. Як правило, вона оздоблювалася бірюзою, смарагдами, перлами. На гетьманських булавах зображали герб, прізвище або вензель власника. У 1581 році запорожці передали новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: «Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо з доброю славою наказували».
Булава як символ найвищої влади перебувала завжди на видному місці. Наприклад, під час переговорів із поляками у Львові в жовтні 1648 року Богдан Хмельницький сидів за столом із золоченою булавою. А під час виборів нового гетьмана вона лежала на столі. І лише тоді, коли претендента «гетьманом окликнули» й давали йому булаву та бунчук у руки. Також існував давній запорозький звичай, згідно якого претендент мав спочатку відмовитись. Красномовний опис цього звичаю знаходимо в козацькому літописі Самовидця, який, описуючи сцену обрання гетьманом Дем’яна Многогрішного в Новгород-Сіверському в 1668 році, іронізує, що той не хотів булави «як стара дівка хорошого жениха». Булава найчастіше вручалась гетьману представниками козацької старшини.
Деякі гетьмани мали кілька булав і використовували їх у залежності від значення урочистості. Булаву гетьман носив у руці.
Полковники мали свою булаву – пірнач або шестопетер – які відрізнялися від гетьманських меншим розміром і шестигранною формою. Кожний полковник зобов’язаний був завжди мати з собою пірнач і носили вони його завжди за поясом.