Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп, наприклад, переміщення в інший регіон країни чи закордон, із села в місто, і навпаки [7]. За напрямом переміщення розрізняють внутрішню (в межах держави) та зовнішню (імміграція та еміграція) міграцію. Також міграційні процеси можуть бути постійними або сезонними, організованими або стихійними, добровільними або примусовими [3].

Існують різні причини міграції населення, які умовно можна поділити на дві групи: виштовхування та притягання [3]. Виштовхування пов’язане з незадовільними чи важкими умовами існування індивіда або соціальної групи в місці його проживання. Виштовхування значної кількості людей зазвичай зумовлене серйозними соціальними потрясіннями, економічними кризами, стихійними лихами тощо. Так, в Україні таке «виштовхування» було спричинене військовою агресією Росії у 2014 році та повномасштабною війною у 2022 році. Причинами індивідуальної міграції може бути втрата працевлаштування, самотність, смерть рідних тощо.

В свою чергу, притягання характеризується наявністю привабливих умов для проживання в інших містах чи країнах. Так, наприклад, регіони з високими соціально-економічними показниками зазвичай мають позитивний приріст міграції населення. Крім того, в Україні спостерігається урбанізація населення, тобто переїзд населення з села в місто. В 2014 році в зв’язку з підписанням Асоціації з Європейським союзом та надання Україні право на безвізовий режим, значна кількість населення мігрувала на постійну та тимчасову міграцію до європейських країн, що пов’язано з кращими соціально-економічними умовами життя, порівняно з Україною.

На основі даних Державної служби статистики України та Державної міграційної служби України проаналізуємо міграційні процеси в Україні за 2014-2020 роки. У 2014 році кількість усіх прибулих становила 542506 осіб, а у 2020 році даний показник склав 435280 осіб. В свою чергу, кількість вибулих у 2014 та 2020 роках становила 519914 осіб та 425964 осіб відповідно. За аналізований період спостерігається позитивний міграційний приріст: у 2014 році він становив 22592 осіб, а у 2020 році — 9316 осіб. Станом на 31 грудня 2020 року 734000 осіб, більшість із яких були переміщені у 2014 та 2015 роках через анексію Криму та нестабільність у Донецькій та Луганській областях, продовжували жити у внутрішньому переміщенні. Станом на 1 січня 2021 року загальна кількість людей, які проживають у внутрішньому переміщенні, становила майже 1,5 мільйона осіб. У 2020 році ще 2000 осіб були внутрішньо переміщеними через катастрофи. Найбільш привабливими для внутрішньої міграції за аналізований період були місто Київ, Київська, Одеська, Харківська, Дніпропетровська та Львівські області. Натомість, найменш привабливими для міграції були Донецька, Луганська, Запорізька, Кіровоградська, Рівненська, Вінницька, Херсонська, Черкаська та Чернігівська області. [4, 5]

У 2014 році міждержавна міграція становила: 21599 осіб прибулих та 21099 осіб вибулих, а у 2020 році: 26361 осіб прибулих та 19121 осіб вибулих. Такі суттєві зміни в міграційному приросту у 2020 році пояснюється карантинними обмеженнями в Україні та Європі, спричинені пандемією коронавірусу. Так, протягом року в Україну повернулися 400-500 тисяч осіб, але переважно через пандемію коронавірусу. Країни Євросоюзу закривалися на локдаун, люди втрачали роботу і змушені були повертатися [4, 5].

У 2020 році з України до інших держав мігрувало 12867 чоловіків та 6254 жінок. В свою чергу, в Україну прибули 18149 чоловіків та 8212 жінок. Розглядаючи віковий розріз українців, які мігрували до інших країн, очікувано бачимо переважання молодого населення серед мігрантів: 26,1% у віці 20-24 років, 20,7% у віці 25-29 років, 11,1% у віці 30-34 років [4, 5]. Варто зазначити, що Україна є країною-донором, тобто виступає джерелом виникнення потоків мігрантів (дешевої робочої сили) в інші країни.

На міграцію впливає значна кількість внутрішніх та зовнішніх факторів. Зовнішніми причинами міграції здебільшого виступає привабливий ринок праці західних країн та високий рівень оплати праці, високий рівень та умови життя тощо. Низка європейських країн заохочує українців до працевлаштування, про що свідчить щорічне зростання кількості виданих дозволів на проживання в країнах ЄС. Внутрішні причини міграції українців закордон поділяються на економічні (низька заробітна плата, рівень безробіття (середній показник безробіття за 2014-2020 роки становив 9,5%), дисбаланс на ринку праці за регіонами (так, найбільший відтік населення закордон спостерігається з західних областей), економічна нестабільність, дорогі кредити тощо), соціальні (незадовільна якість освіти, недосконала система охорони здоров’я, відсутність можливостей для професійної самореалізації), геополітичні (політична нестабільність, бюрократія та корупція, війна) [6]. Таким чином, на рівень еміграції значно впливають соціально-економічні показники розвитку України, які значною мірою залежать від державної політики.

Війна в Україні, яка розпочалася в лютому 2022 року спричинила безпрецедентну гуманітарну та міграційну кризу. За даними ООН, понад 14 мільйонів людей покинули свої домівки після вторгнення Росії в Україну. Майже сім мільйонів виїхали в сусідні країни, а вісім мільйонів переселилися до безпечних регіонів всередині України. Водночас, на червень 2022 року спостерігається поступове повернення значної кількості українців на батьківщину. Так, за даними ООН, станом на 1 червня Україну покинули понад 6,9 мільйона біженців і повернулися 2,1 мільйона. Розглянемо основні країни, куди мігрували українці внаслідок вторгнення Росії: до Польщі виїхало 3690096 осіб (з них повернулися 1512192 осіб), до Румунії виїхало 587219 осіб (з них повернулися 283475 осіб), Росія забрала 945007 осіб, в Німеччину виїхало 780000 українців, до Угорщини виїхало 654664 осіб, до Молдови переїхало 483306 осіб (110313 з тих пір повернулися), до Словаччини переїхало 466264 осіб (196067 з тих пір повернулися), до Білорусі виїхало 16648 осіб, Чехія прийняла 361560 осіб [2]. Поряд з тим, станом на середину 2020 року в Україні проживало 5 мільйонів мігрантів (з них 76548 іноземних студентів із 155 країн). З початку військового вторгнення Російської Федерації в Україну в лютому, за оцінками, понад 252000 іноземців покинули Україну [1].

Загалом, розглядаючи міграційні процеси в Україні, можемо говорити про негативні наслідки для демографії та неоднозначність їх наслідків для економіки держави. Тенденції до збільшення еміграції є здебільшого негативними для нашої держави, оскільки, міграція працездатної молоді спричиняє демографічну кризу (старіння нації, зменшення народжуваності, збільшення смертності, відсутність природнього приросту), та відповідно, чинить негативний вплив на ринок праці (відтік працездатного та кваліфікованого населення). Поряд з тим, заробітчани приносять мільярди доларів в Україну і стимулюють ріст зарплат у ній. Так, за даними Національного банку України за 2017-2020 роки українськими заробітчанами перераховано в Україну грошових переказів на загальну суму 44,18 млрд. дол. США. Проте, на нашу думку, даний позитивний ефект не компенсує негативні наслідки для демографічної ситуації в Україні.

Отже, міграція має вплив майже на всі сфери діяльності суспільства, але найбільше міграція має вплив на демографічну і соціальну ситуацію, економічну сферу, ринки праці та фінансові ринки. Через низький рівень економічного розвитку в Україні, відкриття кордонів та військову агресію, Україна має значний рівень міграції населення як в середині країни (урбанізація), так за межі нашої держави. На сьогоднішній день міграційні процеси в Україні потребують ефективного державного регулювання щодо виходу з демографічної кризи; зупинення неконтрольованої трудової міграції висококваліфікованих працівників, протидії нелегальній міграції, а також забезпечення умов для повернення українців додому. Все це створює та актуалізує підґрунтя для проведення подальших досліджень в даному напрямі.

Бойко Інна Валентинівна

Студентка групи КІ-І-1м Бойко І.В.

Національний транспортний університет