Дорослі прилучани пригадали Діда Мороза зі свого дитинства

Червоний жупан, довга й сива борода та великий мішок із подарунками – образ Діда Мороза незмінний упродовж багатьох десятків років. Натомість змінюється віра в його справжність: чим дорослішими стають діти, тим вони менше вірять, що Дід Мороз справжній. Дітлахи помічають бороду з вати, а то й узагалі впізнають під нею свого батька чи знайомого. Тож «Град Прилуки» поцікавився в дорослих прилучан, а до якого віку вони вірили в те, що Дід Мороз справжній? Заодно запитали й про новорічні спогади та про найоригінальніші святкування Нового року.

Олександр Левченко перестав вірити в Діда Мороза через те, що той матюкався.
– У Діда Мороза вірив не дуже довго. Напевно, років до 7-8-ми. Віра пропала після того, як якась п’яна морда, перевдягнута Дідом Морозом, під час новорічних гулянь у місті спіткнулася і з матюками гепнулася на землю. Тому головним Дідом Морозом для мене завжди був мій дідусь. Хоч жодного разу він і не виряджався у відповідний костюм, але так любити дітей і так вміти розповідати казки міг тільки справжній Дід Мороз.
А взагалі, найбільше в новорічному святкуванні я любив сам процесс прикрашання ялинки й аромат хвої в усьому будинку. У подарунки ж на Новий рік отримував олівці, зошити, іграшки, солодощі.
Юлія Пономаренко чекала на Діда Мороза, а він не прийшов.
– Добре пам’ятаю новорічний ранок у дитсадку. Ну дуже хотіла співати пісню про сніжинки. Але мене, на жаль, не затвердили на роль вокалістки, замість мене співала інша дівчинка. Страх як засмутилася, ображалася на музкерівника. Це вже зараз розумію: музичного слуху в мене немає, голосу також, і вихователі правильно вчинили.
Ще зі згадок – це прихід Діда Мороза, такого невловимого й очікуваного. Мені було років 6, я вірила в бороданя та чекала від нього ляльку-русалоньку. О 12-ій годині ночі, як і годиться, чекала його, а він не прийшов. Побігли з сестрою до сусідів під вікна подивитися, що ж під ялинку Дід Мороз приніс іншим дітям, бо нас же оминув! Та вже за кілька хвилин батьки покликали, щоб чарівного дідуся не проґавили, але ми його так і не побачили. Натомість під новорічною ялинкою я знайшла його подарунок – ляльку з риб’ячим хвостом, як і мріяла…
А ще я років 4 підряд на новорічних святах була білочкою. І любила розповідати вірш «Де ти білочко живеш?». Сьогодні це один із моїх найулюбленіших дитячих віршиків.