Український народ добре знає ціну свободи. На жаль, ця ціна надто висока. За право жити на своїй землі, під своїм прапором, у вільній державі, Україна щодня втрачає найкращих своїх синів і доньок.
Останні дні для Прилуцької громади видалися скорботними. Останнім земним шляхом ми провели двох своїх земляків – старшого солдата Збройних Сил України ГАРАГУЛЮ Миколу Олександровича та молодшого сержанта Збройних Сил України КРУПІНА Віктора Сергійовича.
Майже ровесники, ще зовсім молоді чоловіки, в яких попереду було ціле життя, але… не судилося… Їхні життя обірвала війна…
Прилуки в жалобі… 24 вересня громада прощалася із Захисником України – солдатом Збройних Сил України БЕРЕГОВИМ Юрієм Валентиновичем.
Цього дня над Прилуками безупинно лив дощ. Здавалося, саме небо плакало разом із рідними, побратимами та всією громадою, проводжаючи Героя в останню путь.
Юрій Береговий народився 28 серпня 1982 року в Прилуках. Навчався в Прилуцькому ліцеї №5, після 9 класів вступив до Прилуцького технічного фахового коледжу, де здобув спеціальність електрика. Продовжив освіту в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» за спеціальністю «Електрична інженерія».
Працював електрогазо- зварником на різних підприємствах і будівництві, займався підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі.
Прилуцька громада в скорботі, адже знову провела в останню путь своїх земляків, Захисників України – старшого сержанта ЮРЧЕНКА Валерія Володимировича та старшого сержанта МАРТИНЕНКА Олега Володимировича.
Обидва воїни стали на захист України, виконували бойові завдання та загинули, боронячи нашу державу від російського агресора. Пам’ять про них назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів і всієї Прилуцької громади.
13 вересня Прилуцька громада провела в останню путь захисника України, старшого лейтенанта Збройних Сил України ВОВНЯНКА Олександра Анатолійовича.
На Соборній площі зібралися рідні, друзі, побратими та небайдужі містяни, аби віддати останню шану воїну, який став на захист України й віддав за неї своє життя.
Олександр Вовнянко народився 21 березня 1969 року в Прилуках. Навчався в школі №9, після закінчення восьмого класу вступив до Прилуцького професійного училища, де здобув спеціальність електрика.
Ще змалку він захоплювався радіотехнікою та радіоелектронікою, відвідував радіоконструкторський гурток. Був винахідливим, умів працювати руками, любив створювати й розбиратися в тому, як усе влаштовано. Після строкової служби в Збройних Силах України закінчив Криворізьке авіаційно-технічне училище, здобувши спеціальність техніка-електронника.
Знову скорбота огорнула Прилуцьку громаду. На щиті до рідного дому повернувся наш земляк – солдат Збройних Сил України ЛОБОДА Олександр Володимирович, який віддав своє життя в боротьбі з російським окупантом.
Олександр Лобода народився 16 листопада 1989 року в Прилуках. Дитинство його було звичайним, але вже змалку він вирізнявся щирістю, допитливістю та життєрадісністю. Навчався в Прилуцькому ліцеї №7, де його пам’ятають активним і відкритим учнем. Після 9-го класу здобував професію слюсаря в Прилуцькому професійному ліцеї.
Олександр був людиною з великим серцем – добрим, щирим, відкритим до людей. Умів довіряти, завжди відгукувався на прохання про допомогу та не залишав інших у біді. Спокійний, працьовитий, чесний і сумлінний – таким його знали рідні, друзі й ті, хто працював поруч із ним.
До 35-річчя Незалежності України
Закінчення. Початок в №31
– Познайомився, вона мені сподобалась, і я прожив із нею шістдесят років, – говорить він із особливою теплотою.
– Гаврилівна була надзвичайно вродливою жінкою. Вона була справжньою господинею, доброю й люблячою дружиною, турботливою матір’ю та ніжною бабусею. Її любов, щедрість душі й невтомна працьовитість зігрівали рідних і створювали в домі затишок і злагоду.
Вони одружилися в 1962 році. Весілля було простим, як і в більшості молодих родин того часу. Без ресторанів, без дорогих кортежів. Зібралися у власному домі найближчі рідні, друзі з роботи, посиділи за святковим столом, пораділи за молодят. Так тоді жили люди.
– Ми любили одне одного. Оце й увесь секрет.
Віктор КОПАЧЕВСЬКИЙ
м. Прилуки
До 35-річчя Незалежності України
Напередодні 35-ї річниці Незалежності України особливо гостро усвідомлюєш: сила держави народжується не лише на полі бою чи у високих владних кабінетах. Вона зростає з мільйонів чесно прожитих людських життів. Саме такі люди, як Володимир Іванович Кузьменко, десятиліттями своєю працею будували економіку країни, забезпечували світлом оселі, підприємства, школи й лікарні, виховували дітей у любові до рідної землі. Він пережив воєнне лихоліття, відбудову, зміну епох, став свідком наро- дження незалежної України й донині щиро вболіває за її долю. Його життєвий шлях – це приклад справжнього патріотизму без гучних слів: чесно працювати, берегти людську гідність, любити своє місто та свою Батьківщину. Саме на таких людях тримається Україна, і саме їм ми завдячуємо тим міцним фундаментом, на якому вже тридцять п’ять років розбудовується наша незалежна держава.
Є люди, про яких не кричать заголовки газет, але саме на таких людях десятиліттями тримається країна. Вони не шукали слави, не прагнули високих посад, а просто чесно виконували свою роботу. Одним із них є прилучанин Володимир Іванович Кузьменко, якому 6 червня цього року виповнилося 90 років.
Свобода України щодня виборюється ціною людських життів. За можливість жити на рідній землі, навчати дітей, працювати й будувати майбутнє українські воїни платять найвищу ціну. На жаль, Прилуцька громада знову в жалобі – 27 липня земляки провели в останню путь свого Героя, який віддав життя, захищаючи Батьківщину.
На щиті до рідного дому повернувся український військовослужбовець, солдат Збройних Сил України МАЩЕНКО Євгеній Станіславович.
Євгеній Мащенко народився 6 липня 1985 року в польському місті Легниця, де на той час працювали його батьки. Згодом родина переїхала до села Соколівське Кіровоградської області. Там він навчався в Іванівській загальноосвітній школі, яку закінчив після дев’ятого класу.