Є кадри, які неможливо забути. Які врізаються в пам’ять і залишаються там назавжди. Навіть якщо дуже хочеться їх ніколи не бачити.
Рятувальник несе на руках маленьку дівчинку. Серед пилу, уламків, понівечених стін і того страшного хаосу, який ще кілька хвилин тому був чиїмось домом. Він тримає її обережно, міцно, ніби намагається захистити від усього світу. Від усього того жаху, який щойно пережила ця дитина. І від війни, яка не мала права торкнутися її маленького життя.
Цього рятувальника звати Павло ЛЕВЧЕНКО. Дівчинку – Зоряна. Їй п’ять років. Він дістав її з-під завалів зруйнованої російською ракетою п’ятиповерхівки. Спочатку врятував маму, а потім почув дитину. Мати затулила донечку власним тілом. Вони вижили. А тато Зоряни – ні.
І від цього знання кадри стають ще болючішими. Бо маленька дівчинка, яку рятувальник виніс назустріч життю, того самого ранку назавжди втратила батька.
Український народ добре знає ціну свободи. На жаль, ця ціна надто висока. За право жити на своїй землі, під своїм прапором, у вільній державі, Україна щодня втрачає найкращих своїх синів і доньок.
Останні дні для Прилуцької громади видалися скорботними. Останнім земним шляхом ми провели двох своїх земляків – старшого солдата Збройних Сил України ГАРАГУЛЮ Миколу Олександровича та молодшого сержанта Збройних Сил України КРУПІНА Віктора Сергійовича.
Майже ровесники, ще зовсім молоді чоловіки, в яких попереду було ціле життя, але… не судилося… Їхні життя обірвала війна…
Прилуки в жалобі… 24 вересня громада прощалася із Захисником України – солдатом Збройних Сил України БЕРЕГОВИМ Юрієм Валентиновичем.
Цього дня над Прилуками безупинно лив дощ. Здавалося, саме небо плакало разом із рідними, побратимами та всією громадою, проводжаючи Героя в останню путь.
Юрій Береговий народився 28 серпня 1982 року в Прилуках. Навчався в Прилуцькому ліцеї №5, після 9 класів вступив до Прилуцького технічного фахового коледжу, де здобув спеціальність електрика. Продовжив освіту в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» за спеціальністю «Електрична інженерія».
Працював електрогазо- зварником на різних підприємствах і будівництві, займався підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі.
13 вересня Прилуцька громада провела в останню путь захисника України, старшого лейтенанта Збройних Сил України ВОВНЯНКА Олександра Анатолійовича.
На Соборній площі зібралися рідні, друзі, побратими та небайдужі містяни, аби віддати останню шану воїну, який став на захист України й віддав за неї своє життя.
Олександр Вовнянко народився 21 березня 1969 року в Прилуках. Навчався в школі №9, після закінчення восьмого класу вступив до Прилуцького професійного училища, де здобув спеціальність електрика.
Ще змалку він захоплювався радіотехнікою та радіоелектронікою, відвідував радіоконструкторський гурток. Був винахідливим, умів працювати руками, любив створювати й розбиратися в тому, як усе влаштовано. Після строкової служби в Збройних Силах України закінчив Криворізьке авіаційно-технічне училище, здобувши спеціальність техніка-електронника.
Знову скорбота огорнула Прилуцьку громаду. На щиті до рідного дому повернувся наш земляк – солдат Збройних Сил України ЛОБОДА Олександр Володимирович, який віддав своє життя в боротьбі з російським окупантом.
Олександр Лобода народився 16 листопада 1989 року в Прилуках. Дитинство його було звичайним, але вже змалку він вирізнявся щирістю, допитливістю та життєрадісністю. Навчався в Прилуцькому ліцеї №7, де його пам’ятають активним і відкритим учнем. Після 9-го класу здобував професію слюсаря в Прилуцькому професійному ліцеї.
Олександр був людиною з великим серцем – добрим, щирим, відкритим до людей. Умів довіряти, завжди відгукувався на прохання про допомогу та не залишав інших у біді. Спокійний, працьовитий, чесний і сумлінний – таким його знали рідні, друзі й ті, хто працював поруч із ним.
1 серпня Прилуцьку громаду огорнув невимовний біль. На щиті до рідного дому повернувся наш земляк, мужній Захисник України ГОРБАЧ Євгеній Анатолійович.
Євгеній народився 1 серпня 1981 року в Прилуках. Навчався в школі №9, а після закінчення дев’яти класів здобував фах у Сокиринському професійному училищі. Згодом проходив строкову військову службу в навчальному центрі «Десна». Після демобілізації працював ландшафтним дизайнером у Києві, будував мирне життя, мав плани та мрії.
Та коли Батьківщина потребувала своїх захисників, Євгеній без вагань став до її оборони. У 2024 році був призваний на військову службу. У званні молодшого сержанта виконував обов’язки бойового медика, рятуючи життя побратимів під ворожим вогнем.
Свобода України щодня виборюється ціною людських життів. За можливість жити на рідній землі, навчати дітей, працювати й будувати майбутнє українські воїни платять найвищу ціну. На жаль, Прилуцька громада знову в жалобі – 27 липня земляки провели в останню путь свого Героя, який віддав життя, захищаючи Батьківщину.
На щиті до рідного дому повернувся український військовослужбовець, солдат Збройних Сил України МАЩЕНКО Євгеній Станіславович.
Євгеній Мащенко народився 6 липня 1985 року в польському місті Легниця, де на той час працювали його батьки. Згодом родина переїхала до села Соколівське Кіровоградської області. Там він навчався в Іванівській загальноосвітній школі, яку закінчив після дев’ятого класу.
Сумні звістки з війни розлітаються Україною. Прийшла така й до нашої громади.
Сьогодні прилучани провели в останню дорогу Героя, життя якого відібрала безжальна війна. На щиті до рідного дому повернувся український військовослужбовець, солдат Збройних Сил України ГОРДІЄНКО Юрій Олександрович.
Народився Юрій Олександрович 21 січня 1988 року в Прилуках. Закінчив загальноосвітню школу №8. У 2005 році вступив до Прилуцького професійного ліцею, де здобув професію електрогазозварника. Працював у агрофірмі «Кернел». Завжди сумлінно та чесно виконував свою роботу. Був добрим, щирим, працьовитим, відповідально ставився до своєї справи, був відкритим, людяним і справедливим, умів підтримати кожного.
Юрій любив життя, дорожив своїми близькими, завжди лишався вірним своїм принципам.