Боротьба за життя та свободу українського народу продовжується щохвилини. З хоробрістю та стійкістю військово- службовці Збройних Сил України захищають свою Батьківщину та її народ. Проте кожен синьо-жовтий прапор, який ми піднімаємо над звільненим селом чи містом, має свою ціну – це десятки таких самих прапорів на кладовищах.
Страждання, несправедливість, біль утрат – це те, що доводиться переживати українському народу в щоденній жорстокій реальності жахливої війни.
І ось страшна війна без жалю забрала життя ще одного нашого Героя – захисника, мужнього бійця та земляка, який боронив українську землю від російського окупанта.
11 травня прилучани провели в останню дорогу 47-річного ОВЕШКОВА Павла Петровича, військовослужбовця Збройних Сил України, який загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Скорботні дні не полишають Прилуччину. Україна щодня палає в ракетному вогні. Здригається від звуків сирен та обстрілів. Щодня українці втрачають житло та життя. Але героїчна боротьба Українського народу зі споконвічним ворогом продовжується. Мужні воїни виборюють для свого народу вільну та незалежну Батьківщину. Одним із таких воїнів був він – ще зовсім молодий чоловік, якому б лише жити, розвиватися, любити дружину та ростити дітей. Але клята війна відібрала в нього таку можливість.
У суботу, 4 травня, Прилуцька громада провела в останню дорогу свого земляка – загиблого військовослужбовця, солдата Збройних Сил України – МАТВЄЄВА Сергія Володимировича.

Рано закінчилася земна дорога нашого земляка. На щиті до рідного дому повернувся Герой – Сергій Матвєєв.
Народився Сергій Володимирович 12 серпня 1992 року в місті Прилуки. Навчався в Прилуцькому ліцеї №13. Після закінчення продовжив навчання в Прилуцькому технічному фаховому коледжі за спеціальністю «електрогазозварник, обслуговування устаткування та систем газопостачання».

Боротьба за життя та свободу українського народу продовжується щохвилини. Споконвічний ворог не дає спокою мирному населенню, приносить біль і страждання, руйнує наші домівки та людські долі. З хоробрістю та стійкістю військовослужбовці стоять на захисті нашої Батьківщини та її народу. Але, на жаль, у цій запеклій боротьбі воїни відходять у вічність.
Прилуки знову в жалобі. 10 квітня на щиті до рідної землі повернувся Герой, життя якого забрала ця безжальна та безглузда війна. Уся громада зібралася біля Собору Різдва Пресвятої Богородиці, аби провести в останню дорогу свого земляка, мужнього воїна та захисника – військовослужбовця, солдата Збройних Сил України УШЕНКА Максима Вікторовича.

вободу українського народу продовжується кожен день. Військово- службовці Збройних Сил України захищають свою Батьківщину великою ціною, на жаль, втрачаючи власні життя.
Скорботні дні приходять в нашу громаду надто часто. Звістки про загибель воїнів гострим лезом проходяться по нашим серцям.
20 березня вся громада зібралася біля храму, аби провести в останню дорогу наших земляків – загиблих військовослужбовців Збройних Сил України – капітана ЯГОДКУ Сергія Вікторовича та солдата УШЕНКА Дмитра Сергійовича.

Життєвий шлях загиблого військового – це історія відваги в бою та окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого він любив, заради кого воював.
Нарешті тіло вірного захисника України капітана Сергія Ягодки, більш ніж через місяць після загибелі, знайшло свій спочинок у рідній землі, а душа, попрощавшись із рідними, відлетить до Бога.

Наша держава щодня проходить біль і страждання. Мирні міста здригаються від звуків вибухів, нищаться ракетним вогнем, омиваються кров’ю українців, а на полі бою титанічно виборюється вільна Україна. Завдяки рішучим, мужнім воїнам, таким як наші земляки – Герої великої війни, які загинули на полі бою.
Останні дні для Прилук знов були омиті слізьми, адже ми прощалися з найкращими. На щиті до рідної землі повернулися військовослужбовці Збройних Сил України ГУБАРЕНКО Дмитро Вікторович і ВАСЮРА Юрій Миколайович.

Нещодавно в Прилуках майже 70 сім’ям загиблих військових вручили відзнаку «Захисник України – герой Прилуцької громади».
Буквально напередодні Дня українського добровольця в міській раді відбулася церемонія вручення Почесної відзнаки Прилуцької міської ради «Захисник України – герой Прилуцької громади». Відзнаку отримали 67 родин військових, які загинули під час бойових дій, відстоюючи мир і спокій, відстоюючи кордони нашої держави. Вони загинули, аби ми жили.
Нагороду рідні загиблих воїнів отримували з рук міського голови. Отримували її зі сльозами на очах і з невимовним болем у серці.
Нагадаємо, що дана відзнака була спеціально створена для відзначення подвигу наших Героїв-земляків, прилучан, які загинули чи померли «під час бойових завдань, у результаті отриманих поранень або перебуваючи на посту». Це чи не єдина нагорода такого рівня в Україні. У Чернігівській області відзнаку територіальної громади та посмертного вшанування подвигу військовослужбовців на подібному рівні започатковано вперше.

Нашу землю не полишають біль і страждання воєнного часу. Українські воїни – вірні сини й доньки своєї Батьківщини – героїчно борються за всю нашу омріяну Україну. Та, на жаль, у боротьбі за кожний новий ранок незалежної України воїни помирають.
Кожне прізвище загиблого військового – це історія відваги в бою. Це окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого він любив. Заради свого роду. Заради Української нації.
6 березня вся Прилуцька громада зібралася, аби провести в останню дорогу Героя-земляка, життя якого відібрала безжальна війна.
На щиті до рідної землі знову повернувся Герой – військовослужбовець Збройних Сил України Олександр Михайлович ОНУШКО.

олишають біль і страждання воєнного часу. У бою за долю Батьківщини воїни втрачають своє здоров’я та, на жаль, і свої життя. Кожен воїн – це окремий всесвіт для рідних. Кожна втрата нестерпно болить. Кожне втрачене життя – це заповідь не полишати боротьбу, відстоювати свої права та бути гідною нацією.
Днями Прилуцька громада провела в останню дорогу воїнів-земляків, які повернулися на щиті до рідного дому, солдатів Збройних Сил України – РУБАНА Максима Валентиновича та ІВЧЕНКА Євгена Анатолійовича

Максим Рубан народився 7 жовтня 1992 року в місті Прилуки. Закінчив середню школу №9. Навчався в Прилуцькому технічному фаховому коледжі. Пізніше продовжив навчання в Сумському університеті.
Максим був щирою, доброю людиною, завжди усміхнений і життєрадісний. У місті всі знали й досі пам’ятають його як Романа Петрика. Та все ж чоловік прийняв для себе непросте рішення й змінив своє ім’я та прізвище.