Як ви гадаєте, який вид спорту з усіх являється в суспільстві найбільш масовим, найдоступнішим для людей різних професій, уподобань, вікових категорій, і має найбільші шанси підняти престиж і рейтинг нашого міста?
Футбол, волейбол, стрибки через жердину? Та ні. Це – шахи!
Іншими видами спорту займається, звісно, чимало людей, а шахами – без перебільшення тисячі мешканців нашого міста!!!
А для багатьох людей похилого віку чи з певними обмеженнями по здоров’ю заняття шахами є практично єдиною розрадою в їхньому житті. Та, чомусь, керівництво нашого міста цього не розуміє. Йому, цьому нашому керівництву, більше до вподоби такий вид спорту, як стрибки через жердину. І вони в цьому мають значні досягнення, бо вже багато років поспіль, щойно заходить мова мешканців нашого міста про розвиток шахів у Прилуках, вони «стрибають через жердину». Тобто, обіцяють і нічого не роблять, щоб це питання зрушити з місця.
Про який розвиток шахів може йти мова? Цей вид спорту в нас знаходиться у вкрай занедбаному стані. Організація шахового клубу й узагалі на нульовій відмітці. Як то кажуть, «голий вассер».
Ні клубів, ні приміщень, ні тренерів. Кожен шахіст нашого міста сам по собі. На Чернігівщині шахові клуби є в багатьох навколишніх містах і містечках великого, середнього та малого формату. І, навіть, у селищах міського типу, а от у Прилуках нема. Немає.
Розвитком шахового спорту в Прилуках займаються лише ентузіасти, такі ключові фігури як незмінний подвижник цієї справи Олександр Руденко, вчитель Людмила Капурова, меценат і активіст Володимир Вегера та інші.
Ні Ви, Ольго Михайлівно, ні Ваш відділ молоді та спорту в цій справі не напрягаєтеся.
Так, так. Але чому? Проводите аналогію й боїтеся участі Васюків, описаних І. Ільфом і Є. Петровим у «Дванадцять стільців»?
Парадокс. Уперше маємо мером міста високо гуманітарну людину – педагога, вчителя, вихователя, а тут така дивина.
У Прилуках дуже багато талановитих шахістів і серед дорослих, і серед підростаючого покоління.