Крім цього, в зібранні знаходилися також шедеври пензля Т. Шевченка, В. Штненберга, Л. Жемчужникова, І. Соколова, І. Айвазовського, Л. Лагоріо, М. Клода. Мабуть, не варто іменувати інші коштовності, серед яких — італійські гравюри, дорогоцінні вази, старовинні меблі, витвори з бронзи, ікони, козацька зброя, монети, медалі тощо.
Не задовольняючись тільки галаганівською збіркою, Василь Іванович проводив серйозну дослідницьку роботу в колишніх маєтках поміщиків, де до 1917 р. зберігалися також приватні колекції.
Молодий завідувач не цурався найбруднішої роботи: на археологічних виїздах копав, а потім відмивав, відчищав уламки кераміки, давні металеві вироби; коли обладнували музей, разом із Ю.Г. Каневським пиляв, прибивав... Із повним правом можна сказати, що Василь Іванович і Юрій Григорович зробили музей власними руками.
Про захопленість Василя Івановича музейною справою свідчить незначний, здавалось би, факт: Всеукраїнський Археологічний Комітет надіслав перелік об’єктів для опису й фотографування, що співпадало з річним планом роботи музею; у звіті В.Маслов робить примітку, що по дорученню ВУАКу описано 48 пам’яток, а з власної ініціативи – 60.
Особливо потрібно підкреслити, що В.І.Маслов започаткував наукове видання — «Бюлетень Прилуцкого округового музею», на сторінках якого друкували свої розвідки професори А.Артюхов, М.Макаренко, С.Маслов, О. Щербіна, працівники музею та місцеві краєзнавці. Василь Іванович так зазначив мету друкування: «Виданий у квітні минулого року «Бюлетень Прил. Окр. Музею», в більшості своїх статей носить інформаційно-організаційний характер… Це видання послужило засобом зв’язку з місцевими робітниками й дало також можливість налагодити зв’язок Музею з різними науковими інституціями УРСР та Радянського Союзу взагалі, в формі обміну виданнями, що особливо важливо для Музею…»
«Бюлетень Прилуцького округового музею» в №2 за 1929 р. повідомляє про те, що працівники не просто констатували факти, а прикладали максимум зусиль для збереження пам’яток:
«6/VIII 1928 р. обслідувана могила Є.П.Гребінки в х. Мар’янівка Пирятинського району й садиба Гребінок у суміжному з Мар’янівкою х. Убіжище. Під час обслідування виявлено, що могила письменника знаходиться в незадовільному стані: пам`ятник знищено бомбою під час громадянської війни, й від нього залишився тільки чавунний постамент; зруйновано й штахетник коло могили; остання без догляду псується… На засіданні музейної секції вирішено популяризувати серед місцевої людності думку про потребу впорядкувати ці місця. З приводу цього член секції Є.І.Хоменко надрукував у «Правді Прилуччини» (1928 р., №387) статтю «Зруйнована могила», а крім того, музей підніс відповідне клопотання Окрвиконкому, президія якого, розглянувши цю справу, дала дозвіл організувати в усіх культосвітніх установах Прилуччини добровільне збирання грошей на упорядкування могили й хати письменника».
Василь Іванович здійснив, здавалося б, неможливе: під час свого відрядження до Москви в 1928 р. зумів поповнити колекції Прилуцького округового музею. З Державного музейного фонду, завдяки клопотанню В.Маслова, передано до Прилук 271 експонат. За багатством збереженого матеріалу наш музей став одним із кращих в Україні й єдиним округовим, що мав власне друковане видання.
У непростий час очолив В.Маслов музей – партійні органи взялися за чистку тих, хто стояв біля ідеологічного керма, але не мав партійного білету. Газета «Правда» восени 1918 р. конкретно проголосила лінію на оновлення кадрів, тобто головну цінність представляє не знання та досвід роботи, а пролетарське походження.
У певній мірі, доля В.І.Маслова як завідувача музею вже була вирішеною, все визначав тільки час — звільнення з посади відбулося в травні 1929 р. унаслідок злісного наклепу, зведеного секретарем Прилуцького істпарту І. Ідліним.
Василь Іванович скористався нагодою: Інститут матеріальної культури виставив вакансію на заміщення штатної посади, передавши завідування Прилуцьким окружним музеєм Ю. Каневському.
На жаль, практично все, зібране В.І. Масловим, Прилуцьким краєзнавчим музеєм із різних причин утрачено. Дехто з директорів розплачувався за свої курсові роботи римськими монетами, дехто вважав зібрання «поміщицьким та попівським мотлохом», дехто просто не проводив ретельну інвентаризацію, що давало привід дивитися на колекції як на можливість поповнення антикваріатом зацікавлених осіб. Вражає факт, що окупація міста частинами вермахту залишила цілими всі музейні скарби, пограбування не відбулося. Проте, один із «ідейних» директорів практично знищив фонди музею: звернувся до Обласного відділу культури з проханням забрати непотрібні для виховання молоді у справі марксизму-ленінізму речі з фондів Прилуцького краєзнавчого музею. Двічі просити не прийшлося: у 1953 р. найкраще й найцінніше з зібрання відійшло до Чернігова, картини стали основою для створення експозиції художнього музею; меблі, порцеляна, бронза поповнили колекцію історичного.
У березні 2017 року виповнилося 90 років із початку існування повноцінного музею, створеного В.Масловим у співпраці з Ю.Каневським. Такі ювілеї, за звичаєм, не вшановують, проте дають привід озирнутися на минуле й замислитися над майбутнім.
Прилучани вдячні Василю Івановичу за внесок у розвиток музеєзнавства, дослідження національної історії та культури. Завдяки клопотанню колективу музею в 2010 р. Прилуцькому краєзнавчому присвоєне ім’я професора, літературознавця В.І.Маслова. На кошти мецената Юрія Коптєва відремонтоване приміщення колишнього міського голови М.Кисловського, де нині розмістилися експозиції храму муз, а у 2012 відкрито пам’ятник Василю Івановичу.
Нащадки родини братів Маслових передали до музею приватні речі, до яких торкалася рука Василя Івановича. З ічнянського родинного маєтку – це велика скриня, прикрашена зсередини ажурним металом, трикутний туалетний столик із дзеркалом, двохярусний буфет, рояль, стіл для преферансу, грати в який В.І.Маслов сідав у компанії прилуцьких лікарів О.Власова та С.Ждановича; декілька картин-підробок із картону під гравюри на мисливську тематику, скринька для ліків, овальне люстерко великого розміру в бронзовій оправі, вкритій тонким шаром зношеного срібла, гімназійний щоденник Василя Маслова. Жіночі речі — літня вишита сукня Анастасії Маслової та її капелюшок. Із київської квартири – письмовий стіл, настінний годинник, фотозбільшувач, велика світлина під склом (портрет Василя Івановича), кілька дрібних речей. На жаль, працівниками музею втрачено кабінетний рояль, який міг би стати окрасою усієї колекції речей, пов’язаних із життям славетної родини.
Можливо, з часом ці предмети знайдуть своє місце в новій реконструкції залу й дадуть змогу повніше уявити час, із яким було пов’язане життя В.І.Маслова.
Олена Клочко
