Яких кольорів були хустки та що на них було зображено? Розповідають прилучанки, що хустки були білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки. Крім білих хусток покривали голову й білим рушником. Він служив для урочистих подій. Ткали його з тонких ниток, переплітаючи з білою шовковою ниткою. Залежно від товщини ниток і кількості шовку на рушнику можна було дізнатися про достаток сім’ї. Молоді жінки прикрашали рушники віночком із чорнобривців. Колись хустки в Україні вишивалися шовком і найбільше використовувалися червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Найпоширенішими були хустки з червоним та зеленим полем, на якому розсипано різні квіти. Ними покривали голову молодій ґаздині, залишаючи відкритим чоло. Один із кінців турпана випускали наперед, щоб похвалитися його красою. Зрідка траплявся й чорний колір. Сині нитки ніколи не використовувалися окремо. В орнаменті на хустках переважали квіти рожі, васильків, гвоздик.
Хустка є невід’ємним атрибутом на весільному обряді. У молодого при боці була припоясана хустинка, обов’язково червона. Хустка, з якою мати заводила молодих до хати і виводила із хати під час весілля, мусила бути світлою і яскравою – таким буде і життя молодих. Коли молодий приходить до молодої, він приносить весільну хустку. Нею наречений пов’язував дівчину через плече. З цим турпаном молода не повинна розлучатися протягом усього весілля. А коли наставав час покриття голови, молодий віддавав цей турпан братові молодої або старшому дружбі. Ним покривають молоду. Після цього мати знімає з молодої вельон (фату) і цією хусткою її підв’язує.
Донині зберігся звичай «покривання» молодої хусткою. Це означало, що вона ніколи вже на вечорниці до дівчат не піде, бо вона стає заміжньою жінкою, господинею в домі. Упродовж усього весілля руки молодих повинні бути покриті хустинками. Вони не мають права вітатися відкритими руками, щоб ніяке зло не торкалося їхньої сім’ї. Ці хустинки в кінці весілля зав’язувалися одна з одною та з весільним одягом і клалися в скриню, де зберігалися як оберіг сім’ї.
Ще поважні прилучанки розповідають, що кожного дня не можуть не носити хустку. Для них – це один із обов’язкових убрань сьогодення. Дуже незвично було дізнатися те, що носять вони українські хустки з народження, тобто майже 80 років.
Отже, поспілкувавшись із Ольгою Василівною та Лідією Анатоліївною, я прийшла до висновку, що одним із символів, який сьогодні, на жаль, занедбаний і забутий, є хустка. Кожного дня переконуюся в тому, що українські традиції – це скарб, яким ми маємо пишатися, вивчати та поширювати.
Аліна Шацька,
учениця 9 класу
Прилуцької ЗОШ № 10
