Як свідчать архівні матеріали, в середині вересня 1943 року на прилуцькому напрямку для ворога утворилося складне становище, що загрожувало йому оточенням із півночі військами 60-ї армії генерала Черняховського, а з півдня – частинами 40-ї армії генерала Москаленка.
17 вересня 1943 року генерал Черняховський із дозволу командуючого Центральним фронтом К. Рокосовського дав наказ 18-му стрілецькому корпусу на розгром прилуцького угрупування німців. З району Ічні, уздовж залізниці, наносила удар 4-а гвардійська повітряно-десантна дивізія під командуванням генерала Рум’янцева, а 2-га гвардійська повітряно-десантна дивізія генерала Дударєва – уздовж залізниці Ніжин – Прилуки. У ніч із 18-го на 19-е вересня 1943 року ці дивізії, завдавши флангових ударів по ворожих частинах, стрімко ввірвалися в місто з півночі та північного заходу. У цей же час, переслідуючи відступаючого противника, в місто зі сходу ввійшли передові частини 3-го гвардійського Котельниківського танкового корпусу, а бійці 42-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерала Боброва за наказом командуючого Воронезьким фронтом генерала Ватутіна завдали флангових ударів із півдня й зайняли місто.
За участь у визволенні міста 42-а гвардійська стрілецька дивізія за наказом Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова була представлена до присвоєння їй почесного найменування «Прилуцької».
Після визволення міста від ворога нові випробування випали на долю прилучан, але вже іншого, мирного характеру. Ще немало труднощів довелося подолати людям, щоб вижити в скрутний для них час. Місто лежало в руїнах, особливо постраждала його центральна частина. Були зруйновані цілі квартали: висаджено в повітря або ж спалено велику кількість будівель різного призначення.
Поступово заліковувалися рани, нанесені війною. Усе далі в минуле відходили події воєнних років. Проте пам’ять про всенародний героїзм, проявлений у той жорстокий час, про трудові звершення в тилу, який забезпечував потреби фронту, свято бережуть прийдешні покоління.
Адже дорогою ціною було заплачено за Велику Перемогу над лютим ворогом. Наша священна земля, земля зарубіжних країн Європи густо полита кров’ю наших прадідів, дідів та батьків. У братських могилах під обелісками вічно сплять герої, які віддали своє життя в боротьбі за визволення народів Європи від поневолення їх фашистськими завойовниками.
У таких братських могилах на території Меморіалу Вічної Слави у Прилуках покояться і воїни, які 75 років тому 18 вересня 1943 року звільнили наше місто від тимчасової фашистської окупації.
На знак великої вдячності всім визволителям трудящі міста спорудили пам’ятник-монумент «Танк Т-34», відкриття якого відбулося в жовтні 1979 року.
Т-34 – наша легендарна бойова машина. У боях на фронтах війни вона показала себе з найкращого боку й уособлює в собі міць нашої зброї. Приємно відзначити, що до спорудження пам’ятника-монумента був причетний і наш земляк генерал-полковник Хомуло Михайло Григорович – командувач Далекосхідним військовим округом, випускник Прилуцького пед- училища 1937 року. Народився він у селі Лучківка на Ічнянщині. Бойовий шлях у період Другої світової війни почав командиром кулеметного взводу в Підмосков’ї, а закінчив його на вулицях Берліна.
У неповні 23 роки Михайло Хомуло став командиром піхотного полку, з яким пройшов до останніх днів війни.
У післявоєнний період продовжував службу в рядах Збройних Сил. Від командира полку дійшов до командуючого військовим округом. У 1980 році військове видавництво надрукувало його мемуари «Полк в бою».
Де б він не був, завжди підтримував зв’язок із рідним селом і містом, де навчався. Неодноразово приїздив до Прилук, відвідував своє училище, Прилуцький краєзнавчий музей, якому й передав у дарунок свою книгу, а місту подарував танк «Т-34», присвячений воїнам-танкістам, які визволяли наше місто у вересні 1943 року. Танк-монумент у Прилуках встановлено на перехресті вулиць Першотравневої, Гвардійської, Пирятинської в 1979 році, поблизу автовокзалу.
Анатолій Риженко
