Людмила: «Хотілося б, щоб цю проблему нарешті вирішили. Адже наші діти просто бояться ходити вулицями. Може тварини й не чіпають нікого, але що ж робити тим у кого вони викликають паніку та страх?»
Юлія: «Можна на пальцях перерахувати людей, які справді переймаються долею безпритульних чотирилапих друзів. Маю декілька таких знайомих. Вони й останнє віддадуть. Але кількість безпритульних від цього не зменшиться».
Антон: «Було б добре, якби бродячих псів забирали великі підприємства чи супермаркети. Тоді й користі від них буде більше та й люди не будуть так прискіпливо до них ставитися. Адже той, що бігає містом, майже нічим не відрізняється від їхнього домашнього улюбленця».
Марія: «Не тільки в нашому місті розвелася велика кількість безпритульних, але такої жорстокості по відношенню до тварин немає більше ніде. Що говорити про дорослих людей, якщо школярі та підлітки знущаються з них як тільки хочуть. Знаю багато випадків, коли діти задля забави ловили котів і підпалювали їм шерсть. То хто ж із нас розумніший, якщо в тварин більше людяності, ніж у «хомо сапієнс»?
Леонід: «Більшість чотирилапих безхатьків не народилися на вулиці, а їх туди просто викинули. Звичайно, добродіїв удосталь, жителів міста чи навколишніх населених пунктів, які рятують маленьких, забираючи додому. Але як бути з дорослими тваринами? Де їм шукати прихистку?»
Микола: «Часто бачу, як виносять цуценят чи кошенят просто до сміттєвих баків. А в останній час небажаних чотирилапих просто підкидають під сусідній під’їзд чи будинок. Чудо, що деякі взагалі виживають».
Ніна: «Хотілося б, щоб тварини жили в належних умовах, адже вони не винні, що опинилися без домівки. На щастя, деякі люди це розуміють і підгодовують їх. Ми повинні пам’ятати, що байдужість не може зарадити цій проблемі. Ми маємо думати й піклуватися про тих, кого приручили, бо що як не це робить нас людьми?»
Микита: «Відверто скажу – мені байдуже. Пси не гавкають, не кусають, за ногами не женуться, то чого ще треба? Хай собі живуть, як живуть. А якщо комусь заважають, то хай вони й займуться цим питанням».
З опитування можна побачити, що всі відповіді різні. Хтось переживає за власну безпеку, дехто співчуває тваринам, які були залишені напризволяще. Але є люди, яким відверто все одно, адже їх це не стосується. Проте варто зрозуміти, що безпритульні тварини на вулиці – це наслідок, а не сама причина. Безвідповідальність, жорстокість і байдужість наших мешканців – ось три головних складники, через які і страждають чотирилапі. То як бути? Убити неможливо, прихистити? Чи вбити, неможливо прихистити? Вирішувати тільки вам.

Тетяна Пилипченко

Іноді можна почути, що стерилізація – це протиприродно. Це погано впливає на здоров’я тварин, і хоч раз, але їм необхідно привести потомство. Простіше в даному питанні з тваринами, які мають хазяїна і він у тій чи іншій мірі може контролювати цей процес. У випадку ж із безпритульними тваринами, за них все вирішує природа. Так з’являється велика кількість маленьких пухнастиків, які вже від народження приречені блукати вулицями міста в пошуках їжі, притулку, у кращому випадку – друга-людини, хазяїна, який забере до свого обійстя.
Ніяк не вдається протидіяти такому циклічному процесу народжуваності та розширення кількості чотирилапих безхатьків. І якщо відлов великих і особливо агресивних тварин із вулиць міста потроху йде, то маленькі й добродушні особини продовжують народжувати собі подібних, як, наприклад, поблизу недобудови в мікрорайоні Рокитний. Там бігають шестеро маленьких, кругленьких, ласкавих цуценят. По округлих формах видно, що місцеві небайдужі люди їх підкормлюють. Але ж додому не бере ніхто. Яке майбутнє чекає на цих малюків, а в подальшому й на їхнє потомство? Для Прилук це видається вічним питанням. Чи настане той час, коли кожен власник чотирилапого друга нестиме повну відповідальність за його утримання, а напади безпритульних собак залишаться лише в спогадах?..