Тож присвоєння назв історичних подій має сприяти:
– популяризації видатних фактів історії України, що відображають звершення та надбання в ім’я України;
– формуванню історичної свідомості українського народу;
– збереженню історичної пам’яті українського народу;
– розвитку науки, літератури, архітектури, мистецтва та інших сфер суспільного життя.
1. Вул. Пушкіна
Була названа «на честь» Пушкіна О.С., що логічно. Пушкін є одним із головних маркерів «руського міра». Постать російського літератора Олександра Пушкіна, якого росіяни вважають своїм найвидатнішим поетом і якого називають основоположником сучасної російської літературної мови, не просто чужа, а й ворожа для української культури. Також необхідно врахувати, що Пушкін був офіційним оспівувачем імперіалістичної, ксенофобної політики Російської імперії, виправдовував злочини проти цивільного населення (зокрема польського народу), однозначно виступав проти визвольної боротьби Українського народу під проводом І. Мазепи у своїй брехливій поемі «Полтава». І твердження, що Пушкін є творцем сучасної російської мови, теж міф. Насправді такою мовою, як Пушкін, писали Жуковський, Грибоєдов (раніше за Пушкіна), усі тогочасні літератори та петербурзькі журнали. З цього ми можемо зробити висновок, що «величність» його постаті є неабияк переоціненою.
Наразі вул. Пушкіна перейменована на вул. Миколи Леонтовича (1877-1921 рр.)
Миколу Леонтовича називають «Українським Бахом» за величезний внесок у розвиток хорової музики. Український композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, збирач музичного фольклору, громадський діяч.
Микола Леонтович є автором широковідомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам’яної» та інших. Його різдвяна щедрівка «Щедрик» перекладена багатьма мовами світу. Був вбитий агентом ВЧК. Факти смерті М. Леонтовича спотворювалися комуністичним режимом. Лише з припиненням існування СРСР віднайдені й оприлюднені факти зумисного вбивства органами ВЧК Миколи Леонтовича. У Прилуках діяла філія Товариства імені Миколи Леонтовича (1921 р.).
2. Вул. Ю. Коптєва
Названа так у 2011 р. на честь Коптєва Юрія Вікторовича (1962 р.н. – живий і проживає в м. Москва Російської Федерації), уродженця м. Прилуки, громадянина Російської Федерації, російського підприємця в галузі будівництва.
Українське законодавство однозначно та категорично забороняє називати об’єкти топоніміки на честь живих людей. Так про це говориться в пункті 2 статті 3 Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних і святкових дат, назв і дат історичних подій» від 24 травня 2012 року №4865-VI: «Юридичним особам та об’єктам права власності ім’я фізичної особи присвоюється лише після її смерті». У 6-му абзаці статті 5 Закону України «Про географічні назви» від 31 травня 2005 року №2604-IV також заявлено, що «імена можуть присвоюватися посмертно».
Ю. Коптєв НЕ засудив брутальну російську агресію чітко та однозначно.
Зараз повертається історична назва вулиці – Переяславська. Саме тут починався шлях до княжого міста Переяслав. Місто Прилуки було в складі Переяславського князівства. І що важливо – у «Повчанні» дітям Володимира Мономаха наше місто вперше згадується в 1085 році і оповідається тут про те, як саме фортеця «Прилук-город» прихистила князя Володимира Мономаха під час наступу половців, і як дружина з місцевих мешканців допомогла відбити цю атаку.
3. Вулиця 1 Травня
Радянська назва з’явилася на честь Дня міжнародної солідарності трудящих. Одна з найвідоміших і найпоширеніших комуністичних ідеологем, яка маскувала тоталітарний режим, що встановив одну з найжорстокіших і найбрутальніших систем державної експлуатації населення, трудящих.
Наразі вулиця перейменована на честь В’ячеслава Чорновола (1937-1999 рр.). Саме його сміливо можна вважати першопрохідцем відновлення української незалежності. Адже саме В’ячеслав Чорновіл як дисидент, редактор підпільного впливового журналу «Український вісник», лідер національно-демократичного руху 90-х заклав підвалини, а потім укріпив фундамент своєю зрілою політичною стратегією розбудови держави. В’ячеслав Чорновіл зумів дати правильний орієнтир у всьому: внутрішня політика, включаючи питання Криму, Сходу, культури та освіти, незалежної журналістики, національної безпеки, розбудови армії та ринкової економіки. В’ячеслав Чорновіл був кілька разів ув’язнений за «антирадянську агітацію та пропаганду» (1967-1969, 1972-1979, 1980-1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму та на засланні.
Він – ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року таАкту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року.
За інформацією Прилуцького краєзнавчого музею
