Життя Піддубного слугуватиме могутнім імпульсом для відродження в Україні традицій козацької сили та слави.
Вулиця Зіньковича – вулиця Івана Дзюби
Вулиця була названа на честь Митрофана Івановича Зіньковича (1900-1943) – уродженця села Печори Роднянської волості Климовицького повіту Могильовської губернії Російської імперії (нині – Костюковицького району Могильовської області Білорусі), генерал-майора, Героя Радянського Союзу, похованого в Прилуках у сквері Меморіалу Вічної Слави. Варто взяти до уваги, що цей діяч 1920 року брав участь у придушенні повстанського руху в Україні, у вересні 1939 року – у радянській агресії проти незалежної Польщі, а в 1939-1940 роках – проти незалежної Фінляндії.
Наразі вулицю перейменували на честь Івана Дзюби (1931-2022).
Український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАН України.
У вересні 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) з букетом квітів піднявся на сцену, щоб привітати знімальну групу Сергія Параджанова. Вручивши квіти художниці по костюмах Лідії Байковій, він підійшов до мікрофона і сказав: «У нас велике свято. Але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». У залі ввімкнули сирену, щоб заглушити слова промовця, але він і далі називав імена заарештованих у серпні дисидентів: Іван Світличний, Святослав Караванський, Михайло та Богдан Горині, Іван Гель. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув: «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». За спогадами Романа Корогодського, на весь переповнений зал підвелося людей 50-60.
У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях. Згодом Іван Дзюба був затриманий та арештований.
У в’язниці Дзюба довів фальсифікацію «Програми у комуністів» й добився визнання того, що це не його робота. Але рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. До всього далася взнаки відкрита форма туберкульозу, якою він перехворів у 19 років. 1973 року Київський обласний суд засудив його до 5 років ув’язнення та 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування.
Після помилування восени 1989 року став одним із засновників «Народного Руху України», президентом Республіканської асоціації україністів. З 1991 – головний редактор журналу «Сучасність», згодом – голова редакційної ради.
Із 17 листопада 1992 року по 19 серпня 1994 року – міністр культури України. У 1999-2005 роках Дзюба очолював Комітет із Національної премії України імені Тараса Шевченка. Є також одним із засновників ініціативної групи «Першого грудня», її учасником у 2011-2019 роках. Із 2001 року – почесний доктор НаУКМА. Член Українського ПЕН.
За останні тридцять років Іван Дзюба написав і видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури. Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.
За інформацією Прилуцького краєзнавчого музею та
Українського інституту національної пам’яті
