Відповідно Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» вулиця підлягає перейменуванню. Незважаючи на всі досягнення М.І. Вавилова, дана назва вулиці пропагує «велич» російських вчених, при цьому ігноруючи не менш значимих українських вчених, винахідників.
Наразі вулицю перейменовано на честь Юрія Мірюти.
Юрій Петрович Мірюта (1905-1976) – видатний український вчений генетик, доктор біологічних наук, професор. Народився Юрій Петрович Мірюта у с. Маціївка Прилуцького району Полтавської області в сім’ї сільського вчителя. Навчався в Прилуцькій чоловічій гімназії. По закінченню школи повернувся в батьківський дім, де бондарював, допомагав батькові на садовій ділянці, брав активну участь у громадській роботі на селі. Почав серйозно цікавитися садівництвом.
У 1924 році вступає на садово-городній факультет Уманського сільськогосподарського технікуму. Юрію Петровичу легко давалося навчання, він наполегливо засвоював нові предмети, брав активну участь у житті технікуму.
Юрій Петрович, беручи участь у розробці удосконалених програм теоретичних і практичних занять із генетики, крім менделевських закономірностей, основ цитології та математичних методів вивчення мінливості, додає нові теми – вчення про хромосоми та їх взаємодію до всієї сукупності генів, статеві хромосоми та пов’язана зі статтю спадковість, віддалена гібридизація, про успадковування в популяціях і чистих лініях, мутації. Видає методичні посібники по кожній темі курсів генетики.
У 1929 році Мірюта Ю.П. попадає під «чистку» викладачів «не пролетарського» походження. Молодому фахівцеві важко було стикатися з демагогією, обмовляннями, заздрістю. Він прийняв запрошення Укррадуправління у великий радгосп в Артемівському районі Донецької області та приступив до роботи техноруком у радгоспі. Паралельно викладав садівництво та ботаніку в Каменському сільськогосподарському технікумі.
Після реорганізації середніх сільськогосподарських навчальних закладів Луганський с/г технікум рільництва реорганізовується у Ворошиловградський інститут рільництва в 1929 році, а восени 1930 – в інститут овочівництва. За конкурсом Ворошиловградського інституту Ю.П. Мірюту обирають на посаду доцента, де він очолює кафедру селекції та насінництва.
З березня 1931 року працює в Середньоазіатському плодоовочевому інституті на посаді завідуючого кафедри селекції й насінництва.
Працюючи в різних навчальних закладах, Ю.П. Мірюта значно підвищив свою педагогічну кваліфікацію, але потяг до наукової роботи переміг, і в 1933 році Юрій Петрович вступив до аспірантури Всесоюзного інституту рослинництва за спеціальністю «загальна генетика».
У 1937 році закінчив аспірантуру та захистив ди- сертацію з генетики статі в рослин. Згодом навчається в спеціальній аспірантурі (докторантурі) Інституту генетики АН СРСР. Пізніше він відмовляється від докторантури, переїздить до м. Краснодар, де в 1937 році приймає завідування лабораторією цитології та генетики у Всесоюзному науково-дослідному інституті олійних культур, широко розгортає експериментальні дослідження. Не залишає Юрій Петрович і педагогічну роботу – він викладає курс селекції та насінництва в Краснодарському СГІ.
У 1939 році відбувся черговий наступ на генетику (друга дискусія), що закінчився репресіями для багатьох вчених. Юрій Петрович у цей час їде до м. Горький, там його прийняли на посаду доцента кафедри генетики в Горьківському державному університеті. Почалася Друга світова війна.
Після звільнення України Юрій Мірюта в 1944 році приїздить до Одеси, де виконує обов’язки завідуючого кафедри селекції та насінництва Одеського сільськогосподарського інституту і працює по сумісництву доцентом кафедри зоології хребетних Одеського державного університету.
У 1947 році підготував дисертацію на тему: «Генетична сутність гетерозису». У жовтні 1948 року він влаштовується на роботу в інститут генетики та селекції АН УРСР (м. Харків). У 1956 році цей інститут був реорганізований в Український інститут рослинництва, селекції та генетики. Тут Юрій Петрович створив і керував лабораторією гетерозису. У 1966 році Юрію Петровичу без захисту було присуджено науковий ступінь доктора біологічних наук і в цьому ж році вчене звання професора. А через рік його запросили в Український науково-дослідний інститут землеробства, де він організував лабораторію генетики.
Пішов із життя Юрій Петрович несподівано – у 1976 році не витримало серце під час операції: давалися взнаки роки постійної боротьби за генетику.
За інформацією Прилуцького краєзнавчого музею
та Українського інституту національної пам’яті
