Коли Володимиру було 15 років, помер батько. У 1871 році хлопець вступив до Технологічного інституту в Петербурзі, який не зміг завершити через матеріальні труднощі.
У 1874 році він перевівся в землевласницьку академію в Москві, де навчався на основі стипендії. У зв’язку з тим, що письменник у юності брав участь у народницьких рухах, він був виключений і висланий у Кронштадт.
У 1877 році повернувся до Петербурга та вступив до Гірничого інституту. Приблизно в цей же час почалася його літературна кар’єра.
Перша новела В.Г. Короленка, «Епізоди з життя “шукача”», з’явилася в 1879 році. Навесні того ж року, за підозрою в революційній діяльності, його знову виключили з навчального закладу та вислали в Глазов. А коли в 1881 році він відмовився від присяги Олександру III, був висланий на кілька років до Сибіру.
Володимир Галактіонович провів у тюрмах і на засланні майже шість років!!! Останній термін письменник відбував у Якутії.
Найбільш плідними для письменника стали 1885-1895 роки. Справжнім тріумфом Короленка став вихід його кращих творів – «Сон Макара» (1885), «В поганому товаристві» (1885) і «Сліпий музикант» (1886).
Також перу Короленка належить оповідання «Вночі», твори «У козаків», «Діти підземелля».
У 1890-і роки Короленко багато подорожує. Він відвідує Крим, Кавказ, Поволжя, Південний Урал. У 1893 році письменник був присутній на Всесвітній виставці в Чикаго (США). Результатом цієї поїздки стала розповідь «Без язика» (1895). Короленко отримує визнання не тільки в росії, але й за кордоном. Його твори виходять на іноземних мовах.
До 1900 року письменник жив у Петербурзі, де написав кілька новел.
Володимир Короленко повернувся на батьківщину у 1901 році. Він оселився в Полтаві, де і прожив до кінця своїх днів. В останні роки він працював над автобіографією під назвою «Історія мого сучасника».
В.Г. Короленко помер 25 грудня 1921 року в Полтаві, в голоді та злиднях. Причиною смерті стала пневмонія.
Наприкінці травня робочою групою з проведення заходів щодо дерусифікації міських урбанонімів і меморіальних об’єктів у місті Прилуки було прий- няте рішення перейменувати вулицю Короленка на вулицю 54 Батальйону (на честь 54 окремого розвідувального батальйону імені Михайла Тиші, який брав участь в обороні Прилуцького краю).
Однак, у результаті дана вулиця отримала ім’я Володимира Великого

Володимир Святославич (960/963-1015) – великий князь київський (979-1015), князь новгородський (970-988). Хреститель Русі.
Син київського князя Святослава Ігоровича від ключниці Малуші. Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Засновник династії Володимировичів.
Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977-979). Приєднав до Київської Русі землі білих хорватів і дулібів (981), в’ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984). Воював проти булгар (985), греків (988), вірмен (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Ініціював та сприяв хрещенню Русі в 988 році, та утворенню Київської митрополії під патронатом патріарха Константинопольського. Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну золоту монету. Заснував Володимир (988) та інші міста. Використовував особистий знак «тризуб», що став у XX столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці поблизу Києва.
Канонізований Католицькою та Православною церквами як рівноапостольний святий. Національний герой України.