У другу неділю червня своє професійне свято щорічно відзначають представники легкої промисловості. Воно було засноване Указом Президента України від 9 червня 1994 року. До речі, цього року дата відзначення також припала на 9 червня.
Українське виробництво щороку набирає обертів. З’являється все більше місцевих дизайнерів, а також національних брендів, які складають конкуренцію іноземним маркам. Хутряні вироби, взуття, текстильна продукція – не гірші, ніж на міланських подіумах!
Завдяки такому активному розвитку галузі все більше українців вибирають вітчизняного виробника. А вибирати є з чого: хочете з перламутровими ґудзиками, хочете без, із хутром або рюшами, зі шкіри та замші, вишиванку або вечірню сукню, чобітки, в’язані черевички з «помпончиками» – є все, чого душа забажає.
Розвитком легкої промисловості по праву може пишатися й наше місто, адже в Прилуках активно працює Приватне акціонерне товариство «ПРИЛУЦЬКА ШВЕЙНА ФАБРИКА». Асортимент підприємства різниться від форменого одягу для військових підрозділів до пальт, жакетів і плащів для фірм ZAPA, ZADIG VOLTAIRE, BALIBARIS, TRENCH COAT, THE OUTERWEAR, GERARD DAREL, REDOUTE, ANTONELLE, SAINT JAMES тощо. За рік швейна фабрика випускає до 110 тисяч виробів на загальну суму 24 млн грн.
Розвиток підприємства не стоїть на місці. Протягом останніх двох років ПрАТ «ПРИЛУЦЬКА ШВЕЙНА ФАБРИКА» проводить капітальний ремонт, технічне переоснащення та розширення виробництва. Уже розпочато будівництво нового виробничо-складського корпусу для обладнання в ньому нових складських приміщень і розкрійної дільниці. Підготовлені всі необхідні умови та обладнання для розширення виробництва й організації нових робочих місць до 150 чоловік. Також повністю технічно переоснащена розкрійна дільниця, придбано настилочно-розкійний комплекс французської фірми «LECTRA».
Вже у вересні 2019 року заплановано проведення «Соціального» та «Екологічного» аудиту європейськими замовниками. Оскільки підприємство зарекомендувало себе, як стабільний виробник якісної продукції, європейські замовники готові взяти на себе витрати на проведення зазначеного заходу. Хочеться наголосити, що проведення аудиту дасть підприємству можливість виходу на новий рівень співпраці із замовниками відомих брендів та чистого експорту.

Наприкінці травня, коли розквітають яскраві квіти та дзвенить пташиний спів, теплий весняний вітер приносить до нас свято Останнього дзвоника, свята, якого немає в жодному календарі. Учням є чому радіти. Уроки закінчилися й попереду тепле літечко, пора канікул. Та в цьому святі зустрічаються біль розлуки і світлі надії, сум прощання та радість зустрічі з майбутнім.
31 травня в 11 Прилуцьких школах і 1 НВК відбулося свято Останнього дзвоника. Воно стало останнім шкільним святом для 285 одинадцятикласників. Зараз у них проходить зовнішнє незалежне оцінювання знань. Уже незабаром діти стануть абітурієнтами, а у вересні – студентами.
Звісно директори закладів освіти взяли активну участь у шкільному святі і привітали школярів, випускників, їхніх батьків, вчителів. Вони побажали кожному випускникові вдалого вибору життєвої дороги, особистого щастя та реалізації всіх планів і мрій.

Уже чотири роки поспіль у Прилуках діє міська цільова програма підтримки та розвитку учнівської молоді міста «Обдарованість». І це не дивно, адже в нашому місті дійсно чимало обдарованих дітей, які важкою працею здобувають свої знання, а їхні здобутки не можуть бути не відзначеними.
Уже стало доброю традицією, що до Дня захисту дітей (цього року це відбулося 30 травня) в сесійній залі Прилуцької міської ради проходить офіційна зустріч міського голови Ольги Попенко із здобувачами освіти закладів загальної середньої освіти, вихованцями позашкільних установ міста, які відзначилися протягом 2018-2019 навчального року, беручи участь в інтелектуальних змаганнях, спортивних турнірах, творчих конкурсах.
З вітальним словом до юних ерудитів звернулися міський голова Ольга Попенко, виконуюча обов’язки директора гімназії №1 імені Георгія Вороного Лілія Юзвик.
Від батьків слово мала мама Анастасії Дорошенко, учениці 11 класу Прилуцької гімназії №5 імені Віктора Андрійовича Затолокіна, переможця ІV етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури, володаря стипендій Кабінету Міністрів України та Прилуцького міського голови. Своїм зверненням до дітей і педагогів рідної гімназії розчулила присутніх до сліз.
Надали слово й одній із «обдарованих» – Катерині Карабан, учениці Прилуцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №6 з поглибленим вивченням інформаційних технологій, переможцю IV етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з трудового навчання. «Ось уже 3 роки мені випадає нагода брати участь в олімпіаді з трудового навчання. Шкода, що цей рік останній. Проте він виявився найцікавішим, адже, нарешті, мені вдалося побувати на ІV етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади, стати переможницею й перейняти чимало досвіду. Хочу зазначити, що це – велика честь займатися тією справою, яка припала до душі», – розпочала свою промову дівчина.

Як ви гадаєте, який вид спорту з усіх являється в суспільстві найбільш масовим, найдоступнішим для людей різних професій, уподобань, вікових категорій, і має найбільші шанси підняти престиж і рейтинг нашого міста?
Футбол, волейбол, стрибки через жердину? Та ні. Це – шахи!
Іншими видами спорту займається, звісно, чимало людей, а шахами – без перебільшення тисячі мешканців нашого міста!!!
А для багатьох людей похилого віку чи з певними обмеженнями по здоров’ю заняття шахами є практично єдиною розрадою в їхньому житті. Та, чомусь, керівництво нашого міста цього не розуміє. Йому, цьому нашому керівництву, більше до вподоби такий вид спорту, як стрибки через жердину. І вони в цьому мають значні досягнення, бо вже багато років поспіль, щойно заходить мова мешканців нашого міста про розвиток шахів у Прилуках, вони «стрибають через жердину». Тобто, обіцяють і нічого не роблять, щоб це питання зрушити з місця.
Про який розвиток шахів може йти мова? Цей вид спорту в нас знаходиться у вкрай занедбаному стані. Організація шахового клубу й узагалі на нульовій відмітці. Як то кажуть, «голий вассер».
Ні клубів, ні приміщень, ні тренерів. Кожен шахіст нашого міста сам по собі. На Чернігівщині шахові клуби є в багатьох навколишніх містах і містечках великого, середнього та малого формату. І, навіть, у селищах міського типу, а от у Прилуках нема. Немає.
Розвитком шахового спорту в Прилуках займаються лише ентузіасти, такі ключові фігури як незмінний подвижник цієї справи Олександр Руденко, вчитель Людмила Капурова, меценат і активіст Володимир Вегера та інші.
Ні Ви, Ольго Михайлівно, ні Ваш відділ молоді та спорту в цій справі не напрягаєтеся.
Так, так. Але чому? Проводите аналогію й боїтеся участі Васюків, описаних І. Ільфом і Є. Петровим у «Дванадцять стільців»?
Парадокс. Уперше маємо мером міста високо гуманітарну людину – педагога, вчителя, вихователя, а тут така дивина.
У Прилуках дуже багато талановитих шахістів і серед дорослих, і серед підростаючого покоління.

Приємно прогулюватися центральною частиною міста. Тут завжди так чистенько, прибрано, виметено. Видно, що комунальні служби працюють. Та, на жаль, жителі не всіх мікрорайонів можуть похвалитися ідеальною чистотою своїх доріг, узбіч і зелених зон. Звісно, велике сміття не валяється, що свідчить про те, що двірники працюють, але чомусь прибирають не належним чином. Може то така вказівка зверху? Але якщо заплачено за прибирання вулиць із нашої кишені, а там не прибирається, то як це назвати? Залишається вірити, що просто на все не вистачає часу, а може людей…
Чудово, що в нашому місті є вдосталь активних молодих людей, які радо готові прийти на допомогу тим, хто її потребує. Таким помічником для жителів вулиці Іванівської (район ДОСААФ) став місцевий громадський активіст Владислав Мартиненко.
«Знаючи мою активну громадську позицію, люди до мене особисто багато разів зверталися, просили допомогти розібратися в ситуації з прибиранням. Були скарги і від деяких водіїв, яким сміття на узбіччі та необрізані дерева також заважають. Місцеві старожили й узагалі нарікали, що дана ділянка вулиці близько 15 років не прибиралася належним чином. Тому я й вирішив не говорити, а діяти!», – розповів активіст.

Від щирого серця вітаю вас із Днем останнього дзвоника!
Це свято завжди урочисте, радісне та водночас хвилююче, особливо для випускників, для яких шкільний дзвінок лунає дійсно востаннє.
Дорогі випускники, ще вчора вас називали «діти – наше майбутнє», а від сьогодні вам, молодим і талановитим, доведеться самостійно приймати свідомі рішення, здобувати досвід, власними силами та здібностями будувати своє щасливе майбутнє, яке повинно бути обов’язково пов’язане з майбутнім нашої держави. Головне – будьте чесними та добрими людьми, адже саме від ваших ідей, бажання творити й працювати залежить майбутнє України.
Для школярів сьогоднішній дзвінок – це старт літніх канікул. Тож бажаю учням добре та змістовно відпочити, набратися незабутніх вражень і сил перед початком нового етапу навчання.
Шановні вчителі, дякую вам за вашу самовіддану працю, невтомний творчий пошук, за турботу та знання, які ви віддавали своїм вихованцям. Бажаю, щоб ви завжди відчували радість від невтомної праці на освітянській ниві.

Довгий час жителі мікрорайону Рокитний потерпали від відсутності нормального тротуару по вул. Кошового (біля катка). Це було жахіття: старий, кривий, горбатий, із ямами та калюжами. Шлях цей ігнорували майже всі. Більшість (а серед них і молоді мами з візочками й немовлятами) ходили по проїжджій частині вулиці, де їх обганяли машини, що створювало незручності, а подекуди й аварійні ситуації.
Неодноразово це питання піднімалося перед керівництвом міста. Деякі дописи були й у місцевій пресі. У результаті міська влада звернула увагу на проблему у віддаленому мікрорайоні міста. Звісно, знадобився деякий час для розборки старого покриття, укладки нової плитки, але тепер усе змінилося.

Довгий час жителі мікрорайону Рокитний потерпали від відсутності нормального тротуару по вул. Кошового (біля катка). Це було жахіття: старий, кривий, горбатий, із ямами та калюжами. Шлях цей ігнорували майже всі. Більшість (а серед них і молоді мами з візочками й немовлятами) ходили по проїжджій частині вулиці, де їх обганяли машини, що створювало незручності, а подекуди й аварійні ситуації.
Неодноразово це питання піднімалося перед керівництвом міста. Деякі дописи були й у місцевій пресі. У результаті міська влада звернула увагу на проблему у віддаленому мікрорайоні міста. Звісно, знадобився деякий час для розборки старого покриття, укладки нової плитки, але тепер усе змінилося.