РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
архієпископа Чернігівського й Ніжинського ЄВСТРАТІЯ Православної Церкви України
боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним Чернігівської єпархії

Дорогі браття та сестри!

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВIМО ЙОГО!

«Сам Господь дасть вам знамення:
ось, Діва в утробі прийме і народить Сина,
і наречуть ім’я Йому: Еммануїл…
що означає: з нами Бог» Іс. 7:14; Мф. 1:23

Такими словами пророк Ісая провіщає, а євангеліст і апостол Матфей стверджує головну подію світової історії – Бог, Творець усього видимого й невидимого, Джерело буття, через Пречисту Діву єднається зі своїм творінням, з людиною. Він приходить у світ, щоби оновити творіння, звільнити його від рабства злу. І не лише повернути людство до того стану, в якому воно перебувало до гріхопадіння, але до більшого – піднести до богосиніства за благодаттю й до вічного блаженного буття.
Син Божий через народження від Духа Святого та Діви Марії стає також і Сином Людським. «І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ін. 1:14) – каже євангеліст Іоан Богослов, тим самим розкриваючи значення містичного імені «Еммануїл», яке дослівно означає «З нами Бог».
Справді, через Різдво Христове стається надзвичайне диво: вседосконалий дух – приймає тіло. Неосяжний і незміримий – смиряється до убогого вертепу та ясел. І все це, і більше цього – аж до смерті на Хресті – Син Божий приймає «заради нас людей і заради нашого спасіння» (Символ віри).
«Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16) – свідчить євангеліст Іоан. І хоча починаючи від перших людей, Адама та Єви, все людство відвернулося від Бога та поринуло в темряву, опинившись у тіні смертній – Бог не відвернувся від свого творіння. «Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм» (Мф. 4:16) – нагадує євангеліст Матфей пророчі слова, які здійснилися і на сучасниках Господа Ісуса Христа, і на всьому людстві.
Спонуканий любов’ю, Господь сходить із Небес на землю, і навіть більше – на хрест і до пекла, щоби знову повернути своїх дітей до світла та вічного блаженства. Прикладом такої істинної любові, яка нерозривно пов’язана з жертовністю, яка віддає навіть найцінніше – саме життя – заради блага інших, Син Божий надихає та спонукає й нас бути люблячими.
Адже весь зміст Божественних настанов сам Спаситель пояснив у двох найбільших заповідях: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю… і … полюби ближнього твого, як самого себе» (Мк. 12:30-31). Якби зміст Божественного закону був заплутаний, таємний і зрозумілий лише премудрим – то можливо й мали би ми виправдання в цьому, коли не виконуємо те, що нам належить. Однак Бог пояснив Свою волю в простій заповіді, відкритій для усвідомлення кожною людиною. Бо кожна людина з досвіду знає про любов, а тому не може не розуміти, до чого закликає її Творець не лише словами, але і власним прикладом смирення та жертовності.