Існує й інше пояснення: слово «кваша» в давнину означало заквашене тісто або кислу страву. Можливо, тут проживали ремісники чи господарі, пов’язані з виробництвом харчів. Проте документальних підтверджень цієї версії також немає.
Нове заселення території розпочалося вже у XVIІI столітті, зокрема, у 1709 р. тут була збудована церква. Вдруге Квашинці формувалися як передмістя козацьких Прилук, починалися від Київських воріт фортеці, біля сучасного Опанасівського в’їзду і простягалися вздовж вулиці Київської між р. Удай і полем до виїзду з міста (до сучасної вулиці Квашинської). Саме тому район завжди був своєрідною «брамою міста» для тих, хто прибував із західного напрямку. Забудова тут велася відповідно генерального плану 1802 року.
Наприкінці ХІХ століття Квашинці були одним із найбільших передмість міста. За переписом 1897 року тут налічувався 1491 житель – близько 8% усього населення Прилук. Більшість мешканців займалися землеробством, ремеслами та торгівлею.
У радянський період район залишався важливою господарською територією. Тут діяв колгосп «Маяк Ілліча», який налічував 60 господарів. 1931 року став одним із найбільших приміських колгоспів і зріс до 178 господарів. На вул. Скоропадського містився господарський двір, де був зібраний реманент колгоспу. Мав 50 коней, 66 свиней і 9 молочних корів.
Наприкінці 1940-х рр. колгосп «Маяк Ілліча» об’єднано з колгоспом ім. Сталіна (х. Рокитний).
Поступово Квашинці забудовувалися, розширювалися й остаточно злилися з міською забудовою.
Сьогодні Квашинці – один із найактивніших районів Прилук. Тут розташовані Прилуцький фаховий медичний коледж, гімназія №2, районна лікарня, Центр соціальних служб, а також низка промислових підприємств, які в різні роки відігравали важливу роль в економічному житті міста: завод «Пластмас-Прилуки», завод ливарно-механічний (не діє), панчішна фабрика (не діє), бавовнопрядильна (не діє), взуттєва («Алітоні»).
Попри зміни часу, старожили й досі часто кажуть не адресу, а просто: «живу на Квашинцях». І в цьому – особлива цінність району, адже його історична назва пережила століття та залишається частиною живої пам’яті прилучан.
Цікавий факт: Квашинці були настільки відомою частиною старих Прилук, що для багатьох поколінь містян назва району слугувала повноцінним орієнтиром. Часто було достатньо сказати «на Квашинцях», і кожен прилучанин одразу розумів, про яку частину міста йдеться.

Трубарівщина: район із прізвищем у назві
Трубарівщина – один із найстаріших історико-побутових районів Прилук, розташований у західній частині міста між Квашинцями та околицями сучасної М’ятно-дослідної станції. Свою назву місцевість отримала від прізвища Трубар або Трубарових – імовірних землевласників чи впливової родини, які володіли цими землями в минулі століття.
На відміну від багатьох інших прилуцьких районів, назва Трубарівщина не пов’язана з природними особливостями або ремеслами. Вона належить до так званих антропонімічних топонімів – назв, утворених від імен чи прізвищ людей. Подібні назви були досить поширеними в Україні й часто виникали навколо хуторів, садиб або земельних володінь.
Історично ця територія тривалий час залишалася передміською околицею Прилук. Тут переважала садибна забудова, городи та сади, а більшість мешканців займалися сільським господарством або працювали в місті. Згодом, у міру розширення Прилук, Трубарівщина поступово увійшла до міської забудови, але свою історичну назву не втратила.
Сьогодні це спокійний житловий район приватної забудови, який для багатьох прилучан залишається одним із найзатишніших куточків міста. Попри відсутність визначних архітектурних пам’яток, саме такі райони зберігають атмосферу старих Прилук і пам’ять про людей, які колись започатковували нові міські квартали.
Цікавий факт: Трубарівщина належить до тих мікрорайонів Прилук, де сама назва є історичним документом. Якщо про власників цих земель давно не залишилося детальних відомостей, то назва району й досі нагадує про людей, які жили тут кілька століть тому. Виходить, що кожен, хто сьогодні каже «живу на Трубарівщині», мимоволі зберігає частинку давньої історії міста.

Продовження в наступних номерах