1954 року в місті Прилуки було відкрито семирічну дитячу музичну школу, яка цьогоріч відзначає свій 70-річний ювілей.
Насправді історія музичної школи починається ще з 1919 року, коли при гімназії Федоренко по вулиці Садовій, 52, вчили грі на бандурі та співу народних пісень. Пізніше, у квітні 1940 року, в піонерському клубі було відкрито музичну студію, в якій діти віком від 8 до 16 років мали можливість навчатися грі на роялі, скрипці, мандоліні.
Наказом головного управління культури в справах мистецтв міністерства культури УРСР №483 від 15 січня 1954 року в місті Прилуки з 1 вересня 1954 року було відкрито дитячу музичну школу. На момент відкриття школа не мала свого приміщення і уроки проводилися в приміщенні міського Будинку культури. Педагогічний колектив складався всього з 5 викладачів і 72 учнів, які навчалися грі на баяні, фортепіано, скрипці. Першим директором школи був Петро Андрійович Луговенко – колишній фронтовик, він був дуже мудрою людиною та гарним організатором. Він розумів, що місту потрібен навчальний заклад для культурного та духовного розвитку підростаючого покоління.

Добробут і розвиток громади залежить від соціальної захищеності людей.
Прилуцький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є спеціальним закладом, що здійснює соціальну роботу з сім’ями й особами, які перебувають у складних життєвих обставинах, прийомними сім’ями, дитячими будинками сімейного типу, патронатними, опікунськими сім’ями, особами, які перебувають у конфлікті з законом, дітьми та особами з інвалідністю, внутрішньо переміщеними особами, учасниками АТО/членами їх сімей та іншими соціально-незахищеними категоріями населення.
Центр соціальних служб утворений 31 травня 2001 року рішенням Прилуцької міської ради. Першим директором установи був Олег Власенко (2001-2010 рр.), з 2010 року і по нині Прилуцький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді очолює Юлія Касьян. Протягом 20 років спеціалісти закладу завжди приходили на допомогу людям, проявляли співчуття й терпіння, часто забуваючи про власні проблеми, та першими переймалися людським болем і життєвими негараздами.
Забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати позитивний мікроклімат здатна тільки сім’я. Кожна дитина має бути щасливою. Якщо не існує можливості для неї жити з рідними батьками, однією з найкращих альтернатив є прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, пошук і підготовка яких покладається державою на систему центрів соціальних служб.
Перша прийомна сім’я в місті Прилуки створена у 2006 році – це була родина Ситченків, які у 2010 році створили перший у місті дитячий будинок сімейного типу. З того часу в Прилуках було утворено 24 прийомні сім’ї та 4 дитячих будинки сімейного типу, які взяли у свої родини 77 дітей, позбавлених батьківської опіки.

14 вересня наш місцевий скульптор Семен Тихонович Кантур відсвяткував свій 80-й день народження.
Кожне місто має свою родзинку, свою унікальну рису, яку запам’ятовують подорожуючі, з якою поєднують себе жителі. Семен Тихонович Кантур – людина відома та шанована в Прилуках. Чудові роботи Майстра є в Мінську, Павлограді, Чернігові, Ніжині, Мелітополі.
Саме Семен Кантур додав обличчю Прилук сучасних штрихів, тому що візитівкою міста є його робота – пам’ятник Володимиру Мономаху. А ще він є співавтором єдиного в Україні пам’ятника Тарасові Шевченку - художнику та автором барельєфів, бюстів, меморіальних дошок відомим особистостям: Сергію та Василю Масловим, Левкові Ревуцькому, Сергію Ждановичу, Анатолію Комісарчуку, Івану Тринчуку-Задорожньому, Миколі Куриленку, Георгію Гайдаю, Любові Забашті, Павлу Білецькому-Носенку та багатьом іншим.
Ім’я Семена Кантура асоціюється не тільки з монументальним мистецтвом Прилук. Він сам є частиною культури всього міста.
Саме тому й привітати його до святкової зали Прилуцької школи мистецтв прийшли чимало колег і друзів.

Прилуки – важливий промисловий і туристичний центр Чернігівської області. Місто розташоване на річці Удай, а саме – поблизу Удайського лука – там, де річка робить крутий вигин.
Перша згадка про Прилуки датується 1085 роком, коли була згадана фортеця, що служила Київській Русі захистом від набігів кочових племен печенігів і половців. У 1239 році місто було зруйноване монголами. З 1362 року Прилуки входили до складу Великого князівства Литовського. Після російсько-литовської війни в 1504 році місто відійшло до Росії, а після Люблінської унії 1569 року – до Польщі. У 1648 році в ході української визвольної війни тут була розташована частина козацького війська, що додало додаткових імпульсів розвитку міста. Згодом Прилуки стали частиною Російської імперії.
У 1582 році місто отримало магдебурзьке право. У серпні 1932 року Прилуцький район увійшов до новоствореної Чернігівської області. Під час Великої Вітчизняної війни місто було сильно зруйноване.
Прилуки в епоху СРСР були важливим стратегічним пунктом: тут знаходився вузол Південної залізниці, а також базувався 184-й важкобомбардувальний авіаполк, на озброєнні якого були 19 стратегічних бомбардувальників Ту-160, здатних нести ядерну зброю. Після розпаду СРСР вісім літаків були передані РФ, а 11 знищені за участю американських фахівців.
Герб Прилук затверджений 4 червня 1782 року. Це чотирьохкутний продовгуватий щит, в якому нижні кути круглі, а на нижньому краї на середині є гостре підвищення. У щиті, в голубому колі бичача золота голова з золотими рогами, зліва в праву сторону золотою кривою шаблею пронизана так, що кінець шаблі стирчить навскіс у правому вусі.
Історія міського герба Прилук, корені якого сягають останньої чверті XVI століття, один із тих не дуже численних в історії геральдики міст України прикладів, коли місто протягом кількох століть, незважаючи на різноманітні як політичні, так і адміністративні перипетії у своєму минулому, зберігало свій первісний геральдичний знак практично незмінним.

Цьогоріч наше місто святкуватиме свій 935-річний ювілей. Тож 25 лютого в малій залі міської ради під керівництвом заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Тетяни Шкуренко відбулося засідання організаційного комітету з підготовки та відзначення цієї визначної дати для міста Прилуки.
У ході тривалих обговорень члени оргкомітету вирішили, що доцільним буде відсвяткувати поважний ювілей у рамках щорічного міжрегіонального Воздвиженького ярмарку, проведення якого у 2020 році припадає на 25, 26 та 27 вересня.
Посадовці обговорили організаційні питання щодо підготовки та проведення свята, а також розглянули можливість один із трьох днів ярмарку відвести саме для святкування 935-річчя Прилук.
До того ж, заступник міського голови Тетяна Шкуренко зазначила, що заходи з нагоди відзначення 935-річчя міста мають бути заплановані не лише на вересень, а й протягом усього 2020 року. У роботу мають включитися традиційно міський Будинок культури з різноманітними концертами, виставами, а також освітні заклади естетичного спрямування.

Микола Філіпченко відомий читачам «Град Прилуки» як автор багатьох кросвордів. Він їх складає ось уже чотири десятиліття. За ці роки друкувався Микола Іванович у багатьох газетах: місцеві «Правда Прилуччини», «АІР», «В двух словах»; був досвід співпраці і з іноземними виданнями в Німеччині, Білорусії, Росії.
30 травня Микола Іванович Філіпченко святкує свій поважний ювілей. Цьому невтомному інтелектуалу й просто гарному товаришу нашої редакції виповнюється 80! Тож із нагоди такої дати пропонуємо познайомитися з ним трохи ближче.
– Ще навчаючись, любив розгадувати кросворди, а потім вирішив і сам спробувати щось подібне зробити. Коли я починав, доводилося креслити на білому папері олівцем, – усміхається. – Спочатку рідко складав кросворди, бо не мав часу й відповідної літератури. А потім так затягнуло, що всі вечори віддавав улюбленому заняттю. Знаю багато технічних, математичних, літературних термінів. Маю довідники, енциклопедії. Доки зі здоров’ям краще було, сам на комп’ютері креслив решітки, набирав текст. Деякі кросворди і за день складав. Важче з тематичними, над ними доводилося тиждень або й довше трудитися. Навіть і зараз досконало опрацьовую тему, виписую слова. Стараюся добирати такі, яких ще не використовував. Усього вже маю до 1000 кросвордів, практично всі опубліковані.
Микола Іванович сам родом із Камчатки, але волею долі в юні роки опинився в Прилуках. Тут навчався в школі №5, яка містилася на Кооперативній (Базарній) площі (сучасний Центр науково-технічної творчості молоді). Після закінчення школи вступив у Московський державний університет геодезії та картографії. Потім ще навчався в Київському національному університеті імені Т. Шевченка на механіко-математичному факультеті.
Повернувшись до Прилук, працював учителем у вечірній школі (їх у ті роки було 3 в місті). Викладав для робітників «Будмашу» фізику, математику, креслення та астрономію, звідки й пішов на пенсію за вислугою років.

Як говориться в одній із пісень, школа ніколи не старіє. Минають роки, а вона не припиняє відчиняти перед першачками двері у світ знань. І в серцях тих, хто полишив її стіни, завжди зостається молодою…
22 березня Прилуцька ЗОШ І-ІІІ ступенів №13 імені Святителя Іоасафа Бєлгородського зустрічала гостей, котрі прибули на її 150-річний ювілей. Сюди прийшли ветерани педагогічної праці, випускники різних років, яких рідна школа запросила на добру й щиру розмову. Також виявили бажання розділити радість від незвичайної події почесні гості: депутати Прилуцької міської ради Владислав Кіча та Дмитро Пахомов, голова комітету самоорганізації населення Заудаївського мікрорайону Віра Коток, а також ієрей Спасо-Преображенського собору Сергій.
Під бурхливі оплески підводилися присутні в залі випускники, починаючи з тих, хто закінчив школу в 40-50-х роках минулого століття, і до останніх, минулорічних. Особливу увагу звернули на випускників 1998-го, адже саме тоді школа вперше вручила атестати про повну загальну середню освіту та випустила у світ перших дорослих пташенят – 11-класників.
Щиросердне спасибі рідному навчальному закладу від імені всіх його дітей висловила у своєму виступі випускниця Руслана Петрівна Циганко, яка 50 років тому закінчила школу №13 як Руслана Дементьєва.
Цікавою та змістовною була розповідь про історію навчального закладу учениці 10 класу Єлизавети Василики, переможниці міського та учасниці обласного етапу конкурсу-захисту науково-дослідних робіт Малої академії наук.

14 червня у виставковій залі краєзнавчого музею ім. В. Маслова відбулася краєзнавча година «Стежками нашої минувшини», присвячена 95-ій річниці від дня народження доктора технічних наук, професора, літописця, уродженця Прилук Шкоропада Дмитра Овсійовича.
Народився Дмитро Овсійович 15 червня 1923 року в м. Прилуки в родині вчителів. Після закінчення Прилуцької середньої школи в 1940 році вступив до Ленінградського військово-механічного інституту, але навчання було перерване війною. З перших днів війни відправлений добровольцем на фронт. У 1943-48 роках навчався в Московському інституті хімічного машинобудування. А з 1948-го й до кінця життя працював у науково-дослідному інституті хімічного машинобудування конструктором, науковим співробітником, начальником відділу, головним науковим співробітником. 1958 року захистив кандидатську дисертацію, а у 1987 році – докторську. У 1989 році Дмитру Овсійовичу присвоєно звання професора.