Прилуки – одне з найдревніших міст України, що розкинулося на мальовничих берегах тихоплинної річки Удай. Воно має багату, славну, героїчну та водночас трагічну історію.
Цьогоріч місту виповнюється 935 років. У сучасній історії та науці літочислення міста визначається від першої писемної згадки. Скільки ж нашому місту насправді років?
Археологи свідчать, що на території сучасного міста ще в II тис. до нашої ери, за епохи бронзи, існувало поселення. На Сорочинцях, Кустівцях, Плискунівці археологи знаходять фрагменти ліпної кераміки раннього залізного віку (ІІ-І тис. до н. е.), гончарної кераміки періоду черняхівської культури ( ІІІ-IV ст. н.е.).
Як відомо у 7-8 ст. наше місто розташувалося на землях колишнього слов’янського племені – сіверян. Беручи до уваги постійні напади кочових племен, селища-городища сіверян мали оборонний характер. Ці городища розміщувалися переважно на мисах високих берегів річок, які служили людям як захистом, так і продовольчою базою.
Наше місто знаходиться на Лівобережжі. А Лівобережжя в період Київської Русі було своєрідною платформою ведення боїв із кочівниками з метою не допустити їх до Києва. Так у 988 р. у літописі пишеться про будівництво київським князем Володимиром укріплень: «И начнете ставити городы по Десне, и по Востри, и по Трубежу, и по Суле, и по Стугне…». Можливо, саме в цей період було заложено як оборонну фортецю й наше місто Прилуки. У якості природнього кордону, зручного для оборони від кочівників, не могла не привернути уваги Володимира річка Удай. Адже Удай найбільш повноводна притока Сули. Деякі вчені ставлять нашу річку в ряд суднохідних. Тому можливо припустити, що літописці, згадуючи про будівництво міст князем Володимиром по р. Сулі, мали на увазі й наш Удай. Академік Борис Рибаков припускав, що печеніги на шляху до Києва мали подолати чотири оборонних бар’єри. Два з них знаходилися на Лівобережжі. Перший рубіж – це р. Сула. Якщо печеніги форсували Сулу нижче попадання в неї річки Удай, то перед ними поставав Трубіж. Якщо ж вони переправлялися вище по течії, то на їхньому шляху до Києва був Удай: болотистий, розлогий. То ж можна припустити, що саме в період 988-1015 рр. на Лівобережжі й було побудовано місто-фортецю Прилуки, яке згодом Ярослав Мудрий, у період між 1036 та 1054 рр., розширив і додатково укріпив.
У ХІ ст. наше місто, як Прилуки-город знаходилося на території Переяславського князівства і тому його подальша історія тісно перепліталась з історією цього князівства.
У 1085 р. князь Володимир Мономах вирушив із дружиною зі стін княжого столичного Переяслава назустріч половецькій орді, що в черговий раз вдерлася на Посулля. Зустрівшись із ординцями в полі, князь уникнув сутички й увійшов у «Прилуки-город» під захист стін фортеці. Зібравшись із силами, він виступив із військом проти нападників і винищив їх неподалік Прилук. Відбулося це 1085 року в «день Владичиці», тобто на свято Успіння Пресвятої Богородиці (за григоріанським календарем святкується щорічно 15 серпня, за юліанським – 28 серпня), або ж Різдва Пресвятої Богородиці (за григоріанським календарем святкується щорічно 21 вересня, за юліанським – 8 жовтня). Згодом у творі «Повчання» своїм дітям він розповів про ці події. Це стало першою писемною згадкою про Прилуки, яку залишив нащадкам давньоруський князь Володимир Мономах.
Коли ж відбулася битва князя з половцями? Частина вчених, аналізуючи перебіг історичних подій, про які йдеться у «Повчанні» та в «Повести временних лет», схиляються до того, що похід Володимира Мономаха до Прилуки-город відбувся в серпні 1085 року.
Так чи інакше, перемога князя Володимира Мономаха стала початком літочислення славної історії нашого славного, древнього міста на Удаєм.
Директор музею Тетяна Зоць
