Отож, під час інформаційно-краєзнавчої години учні довідалися про долю багатьох людей тієї страшної епохи: як на окупованих німцями територіях їх насильно хапали, зганяли в юрби та відправляли до таборів; у яких жахливих умовах перевозили (їх транспортували в закритих товарних вагонах, майже не годували, при тому, що поїздка могла тривати від 10 днів до місяця, а природні потреби частіше всього доводилося справляти прямо у вагоні); як суворо ставилися до остарбайтерів (німецькою «Ostarbaiter» – східний працівник), забороняючи їм майже все, крім як виходити на роботу, а харчування та проживання були чи не такими ж жалюгідними, як і під час перевезення. Як над деякими з них проводили нелюдські досліди…
Як доказ усіх цих болісних фактів, учням також показали презентацію із задокументованими фото- та відеоматеріалами, фільмами та спогадами остарбайтерів. Серед них спогади Радченко Марії Павлівни, яка перебувала в концтаборі м. Рахао, Борща Леоніда Миколайовича, якого у 16 років вивезли на чужину, Гостева Михайла Васильовича, що працював на вугільних шахтах містечка Марлес (Франція) та багатьох інших. Усі вони згадували про непомірно важку працю, одноразове харчування, що складалося з супу або вареної брукви та шматка хліба на весь день (хоча навіть це не було регулярним), згадували про тортури, постійні знущання…
На жаль, коли в 1945 році прийшло довгоочікуване визволення та, здавалося, ось-ось настане краще, світле майбутнє, цього так і не сталося, адже на Батьківщині на постраждалих чекали звинувачення у зраді та повна зневага.
Лише в 1988 році за ініціативи письменника і журналіста В. Литвинова та за підтримки Радянського дитячого фонду ім. Леніна було проведено першу всесоюзну зустріч колишніх малолітніх в’язнів нацистських концтаборів. Її учасники стали фундаторами створення в 1991 році Української Спілки малолітніх в’язнів нацистських концтаборів, а у 1998 році Української Спілки в’язнів жертв нацизму (УСВЖН).
У 1993 році в Прилуках теж було створено відділення Української Спілки колишніх малолітніх в’язнів нацизму (СКМВФ).
Як бачимо, історія справді циклічна, адже сьогодні нам знову доводиться з болем спостерігати за тим, як уже росіяни вивозять із окупованих територій наших дітей… Саме тому важливо проводити такі заходи, бо ж знання свого минулого дає неоціненну можливість розуміти та керувати своїм майбутнім.

Катерина КЛИМЕНКО, Оксана ЛОГВІНА