7 грудня 2017 року в рамках реалізації міжнародного культурно-просвітницького проекту «Польща та Полонія – разом кращі. Створення національної спільноти через культуротворчі ініціативи» місто Прилуки відвідала делегація школярів міст Радавець Дужий та Радавчик Другий Республіки Польща. Зазначений проект упроваджується за підтримки Міністерства освіти Республіки Польща.
Український учасник проекту Прилуцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 14 цього дня приймала у своїх стінах також польських учителів Ельжбету Новак та Лідію Скубіш, голову ГО «Культурно-просвітницької спілки поляків м. Прилуки» Неонілу Батіщеву. На запрошення координаторів проекту місто відвідав консул Республіки Польща в Києві Іга Каца.

Борітеся-поборите!
Вам Бог помагає!
За Вас правда, за Вас слава.
І воля святая!
Т.Г. Шевченко

Шановні сусіди, завершується календарний 2017 рік
і нам із вами час підвести його підсумки

Перш за все хотів би подякувати мешканцям мікрорайону «Газовий», чиї інтереси я представляю в Прилуцькій міській раді, за те, що люди хоч і поволі, але все ж починають розуміти, що вони є єдиним джерелом влади як у себе в місті, так і в країні. Люди повільно, але все ж розвінчують, на жаль, іще існуючий і сьогодні «культ чиновника», «культ посадової особи», «культ представника влади». У пересічних українців так само, як і в «простих смертних прилучан», за останнє сторіччя репресій владою свого ж народу на підкірці головного мозку «прописалася так звана генетична пам’ять щодо відносин влади та народу», і ця ж пам’ять нашіптує нам, що представник влади – це «цар і Бог» в одному обличчі, якому ми повинні беззаперечно коритися та не займатися вільнодумством, а тим більше критично мислити та розглядати дії влади через призму свого особистого розуміння ситуації, що склалася в місті чи країні.
Шановні сусіди, ви повинні розуміти, що представники влади – це найняті вами на роботу управлінці, які отримують гідні заробітні плати за рахунок сплачених вами ж податків. Отримавши гарну заробітну плату, управлінці зобов’язані, наголошую, саме зобов’язані забезпечити вам комфортні умови життя як безпосередньо на вашій вулиці, провулку чи в’їзді, так і на території всього міста в цілому.

49-річний Ростислав Хотин – один із найвідоміших українських журналістів, що працює за кордоном. Це його політичні огляди щодо ставлення Європи до подій в Україні часом можемо бачити у вечірніх новинах. Та, можливо, не всі знають, що Ростислав Георгійович – наш земляк, народився в Прилуках, де й зараз проживає його рідня: батько Георгій Хотин та рідний брат Ярослав із сім’єю. На жаль, декілька років тому померла мати журналіста Світлана Хотина. Їй було 76. Георгій Степанович багато років поспіль пропрацював журналістом у місцевій газеті «Правда Прилуччини», також був головним редактором і нашого видання. Зараз очолює міську Спілку ветеранів.
Нещодавно Ростислав Георгійович приїздив до родичів у Прилуки. Як тільки ми про це дізналися, то й виникло бажання поближче познайомитися з колегою-журналістом та розповісти дещо цікаве про нього вам, наші читачі. І от що в нас із цього вийшло:

– Ростиславе, як давно ви не були в рідному місті?
– Не скажу, що часто приїжджаю, але намагаюся принаймні раз чи два на рік бувати в Прилуках.
– Чи помітили якісь зміни в Прилуках?
– Так, звичайно. Місто  стало  чистішим, центр  досить гарно виглядає. Особливо радує, що відродились і відбудувались церкви – чи відбудовуються – як у випадку з церквою Київського патріархату в самому серці міста, яку я відвідую кожного разу, коли буваю в Прилуках. Також намагаюсь під час відвідин Прилук побувати й у Густинському монастирі, його відбудова теж дуже радує.
– Є ще люди, крім рідні, з якими обов’язково хочеться зустрітися по приїзду сюди? Сумуєте за Прилуками?
– Окрім рідних в мене в Прилуках також залишилось багато друзів. Не завжди під час кількаденних приїздів вдається побачитись, але зв’язок якось тримаємо. Зі своїми однокласниками ми зустрічаємось щоп’ять років на круглі дати закінчення школи. І нашого класного керівника, і першу вчительку теж запрошуємо. Наступна зустріч наша буде в 2019 році.
– Прилучани по праву можуть пишатися Вами як своїм земляком, бо не кожному жителю маленького містечка вдається досягти таких висот. Чи легким був Ваш шлях на теренах журналістики?
– Ну, Прилуки – не таке вже й «маленьке», і не таке вже й «містечко»... За європейськими нормами – це середнього розміру місто, яких на континенті багато. До того ж древнє місто, засноване ще в часи розквіту Київської Русі, було столицею Прилуцького козацького полку, який повним складом зробив європейський вибір разом із гетьманом Іваном Мазепою ще на початку 18-го століття.
Ну, а щодо професійного шляху, то я з дитинства завжди намагався стежити за міжнародними подіями й цікавився міжнародною політикою. Але в часи СРСР цілу Україну тримали в провінційному статусі. Тому коли Україна отримала незалежність, дуже пишаюсь тим, що причетний до створення першої телепрограми на українському телебаченні, присвяченої міжнародному життю, яка аналізувала міжнародну політику крізь українські очі й українську призму.
– Маємо інформацію, що Ви змінили місце роботи. Де зараз працюєте? З чим це пов’язано?
– Ну, я вже три з половиною роки працюю в Празі на Радіо Свобода. До цього майже рік працював у Брюсселі, а ще перед тим – довгий час на Бі-Бі-Сі в Лондоні. У Празі веду теми євроінтеграції України, стежу за процесами в ЄС, а також за мирним врегулюванням конфлікту на Донбасі, темою Криму. Оскільки Прага – в центрі Європи, то звідси цікаво стежити як за Центральною, так і за Східною Європою – так званою «новою Європою», яка раніше пройшла шляхом, яким нині йде Україна. Досвід найближчих західних сусідів України дуже й дуже цікавий і повчальний.
– Волею долі та у зв’язку з особливістю професії ви бували в різних країнах, містах. Яке Ваше улюблене місто?
– Важко сказати, яке найулюбленіше місто – Лондон дуже люблю, але й інші міста також. Вони всі різні. Київ дуже подобається, звісно. Щодо країн – величезне враження на мене справив Афганістан. Такої бідності я ніде й ніколи не бачив у своєму житті, й на мене це справило величезне враження з точки зору ставлення до матеріального. Але водночас такої гордості та самоповаги як у афганців я не бачив ні в кого.
– Де любите відпочивати?
– Найкращий відпочинок для мене – це активний. Або подорожі, або заняття спортом, або праця в садку. Також дуже люблю наші традиційні шашлики, коли приїжджаю в Прилуки до рідних. Приємна розмова, вогнище, вино... Отримуєш великий емоційний заряд на довгий час.
– У роботі Ви маєте доволі принципові позиції щодо політики чи нинішнього становища в державі загалом. А який Ви вдома, в сім’ї?
– У принципі, я думаю, що журналісти повинні бути об’єктивними, збалансованими й неупередженими. Тому свої особисті політичні погляди я намагаюся не демонструвати у своїх журналістських матеріалах. Я, наприклад, не роблю дописів на політичні теми в соцмережах і не пропагую свою позицію. Важко зрозуміти, скажімо, коли журналіст уже висловив свою особисту позицію в соцмережах, а потім повинен робити об’єктивний і збалансований матеріал на ту ж тему чи брати інтерв’ю...
Щодо мене «домашнього», то, в принципі, я не дуже люблю говорити на приватні теми. Одне можу сказати, що журналістика – це не робота з дев’яти до п’яти, як-то кажуть. Журналіст постійно працює над собою, й щоби залишатись «на плаву» в професії, журналіст повинен постійно вдосконалюватись і виходити за межі звичної «зони комфорту».
– Що Вам подобається, а що не подобається в людях?
– Я дуже ціную в людях порядність, скромність і почуття гумору. Оскільки я вже поміняв кілька країн і міст, у яких живу й працюю, то дуже ціную дружбу, яка витримала випробування часом і відстанню. Мабуть, це і є справжні дружні стосунки, які утримались на довгих відстанях і пройшли через роки.
– Ростислав Хотин – хто це з точки зору образів? Як би Ви себе охарактеризували?
– Я не дуже люблю говорити про себе особисто – я усього лише журналіст. Але з точки зору образів – намагаюсь поєднувати традиції й модерн. Тобто, мені дуже подобається історія (в тому числі й Прилук), але також намагаюсь іти в ногу з часом. Мені здається, що й найуспішніші країни – це оцей сплав традицій і консерватизму з одного боку, але водночас модернізму й готовності до змін.
– Порівнюючи життя в Європі, як Ви охарактеризуєте сьогодення українців, які виживають на одну заробітну плату, та й ту мінімальну?
– Ну, не треба ідеалізувати життя в Європі – тут люди дуже багато працюють. На мою думку, проблема України в тому, що перехідний період в країні затягнувся, що було втрачено два десятиліття, а справжні реформи почались лише після Революції Гідності. Не знаю, чи витримали б поляки, якби в них «шокова терапія» розтягнулася на два десятиліття... Але раніше, можливо, було не до справжніх реформ, бо Україна фактично чверть століття відстоювала свою державність і продовжує робити це й зараз, беручи до уваги війну на Сході.
– Як Ви вважаєте, які перспективи України – чи зможемо ми жити заможніше, щасливіше? Як скоро прийдуть кращі часи?
– Кращі часи – не за горами. Принаймні, в це хотілося б вірити. Але вже й так багато зроблено! А для того, щоб оте «краще» настало швидше, як на мене, треба рухатись у Європу, ставати членами ЄС, але й українцям треба трохи мінятись, стаючи й самим європейцями. Треба повірити у власні сили й активніше будувати Європу в самій Україні.
– Дуже Вам дякую за цікаві відповіді. Успіхів Вам і до побачення.
– І Вам спасибі й до побачення!

Мар’яна Гибенко

25 листопада відбувся Кубок Лівобережжя з пауерліфтингу та жиму штанги лежачи.
Цього разу місто Хорол гостинно приймало спортсменів, суддів та глядачів змагань, участь в яких приймали 7 команд:
– «Атлетик Кременчук»;
– «Атлетик Хаус»;
– «Козельщина»;
– СК «Вікінг»;
– «Спарта Юніор»;
– «Черкаські титани»;
– СК «Атлет», Прилуки.

Щороку, на початку грудня у світі відзначається Міжнародний день інвалідів. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу й милосердя до людей із особливими потребами. У Прилуцькій центральній районній бібліотеці відкрилася виставка дитячих робіт «І в тих картинах – цілий дивограй», на якій представлені роботи вихованців гуртка ЦТДЮ «Бісерне сяйво», що працює на базі Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів.