Ранком останнього березневого дня в центрі Прилук гупав барабан, лунала патріотична музика та виголошувалися палкі промови. Прилегла до міської ради територія мала незвичний вигляд і нагадувала витвір сучасного мистецтва: на проїжджій частині – килими та штучні квіти в паперових ящиках, обачіч килимового входу до виконкому – шини, а біля башти з прапорами – паля «для тих, хто краде гроші з бюджету». Живим прикладом символічного призначення кожного з елементів виглядав жовтавий собака, котрий ніби охороняв мерію міста від недобрих замислів.

Це був Міжнародний день театру. Але цього разу він мав гіркий присмак…  Прилуки театральні прощалися з режисером МБК, педагогом, засновником і керівником Народного студентського театру «Первоцвіт», керівником театральних студій «Спалах» (ЦТДЮ) та «Стріла» (гімназії №1) Катериною Олександрівною Аніщенко (Котеленець)
Здавалося б, уже все й сказано, лишається додати лише кілька рядків із відзнаками, нагородами та й годі… Тим паче, що й Катерина Олександрівна  завжди обирала «тінь» гучних подій, які часто сама створювала зі своїми вихованцями. Але при цьому ніколи не рвалася в перші ряди, не «штурхалася ліктями» за нагороди, вміла радіти малому і тому, що її постановки, номери, ідеї торкають серця глядачів.
То чому ж 27 березня заповнена глядачем зала театру майже три години сміялась і плакала, гучно аплодувала й затамовувала подих, а в фіналі десять хвилин стоячи прощалася з Катериною? Спробуємо ще раз пригадати цю прощальну виставу з красивою жінкою, закоханою в театр, у життя.
Понеділок, 18-00. Зал і балкони продовжують заповнюватися людьми. Впадає в очі «різношерстість» публіки: від солідних і знаних прилучан до дітей (напевне, вихованців Катерини Аніщенко), багато молоді, відомих діячів культури та громадських активістів міста… «Її знали та поважали всі», – народжується висновок. Але чому? Ніколи не займала керівних посад, ніколи не була політичним лідером, взагалі оминала політику, переважно працювала з молоддю й дітьми... 18-15. Три дзвінки… Гасне світло… Пошук відповідей починається.
Серед темної глядацької зали в промені світла з’являється актриса (Анастасія Шестопал). Біла сукня з рукавами-крилами відразу дає асоціацію з дівчиною-душею у шкільному театрі, але в контексті вечора й того, що пані Катерина була ще й керівником шкільного театру, даний образ звучить органічно. Актриса читає поезію Ліни Костенко «Доля», що йде ніби від імені самої винуватиці вечора Катерини. На словах «І я прийняла її як закон…» актриса підіймається на авансцену, «І в мене жодних претензій нема, до долі моєї обраниці…» – відкривається завіса, за нею – зоряно-казковий вигляд (сценічне оформлення Юлії Сікалової). Ніби на п’єдесталі сяє будівля міського театру (МБК), з боків вишуканим плетінням гармонійно поєднані рояль і подіум із музикантами (ансамбль «Фермата», керівник Віталій Кендзерський») і фантастичне на всю сцену зоряне небо.
Актриса-душа зникає на перших звуках мелодії, а за нею вже стоїть солістка МБК Інна Кірічок. Біла сукня артистки продовжує асоціації з душею, яка співає пісню «Хто вас вигадує, дивнії сни?» Текст написаний Катериною Аніщенко в 2012 році до власної постановки казки «Синій Птах» театральною студією «Спалах», ЦТДЮ. На екранах транслюються уривки «Дивних снів»: відеозаписів вистав, композицій, подій, створених «Первоцвітом», «Стрілою», «Спалахом». Варто зазначити, що впродовж усього вечора екрани відігравали значну інформаційно-акцентуючу роль. Саме з них ми дізнаємося, що улюблені автори Катерини – Ліна Костенко, Олена Теліга, Вадим Крищенко, Віталій Іващенко (їхня поезія і звучатиме впродовж вечора), а також багато іншої біографічної інформації.

Пісня плавно перетікає в читання поезії Івана Франка «Якби знав я чари» у виконанні режисера вечора, директора МБК і чоловіка Катерини Артема Аніщенка. Зміст вірша, поєднаний із хореографічними етюдами (Тетяна Харченко і Владислав Пироженко) на музику Ігоря Поклада, задав ноту глибокого суму й відвертості всьому вечору. Відчувся біль втрати щирого кохання… І, як підтвердження цього, прозвучала пісня-присвята Катерині Аніщенко «Маєш крила», написана Максимом Даниленком і виконана автором під гітару.
Оплески… Звук годинника, більше схожий на метроном… Зоряний театр… Зоряне небо… Музика… Вишуканість «Фермати» в поєднанні з читанням Анни Дзядченко поезії «Зорі» Ліни Костенко відривають нас від землі, і ми вже ніби летимо в космосі життя, роздумуючи про його швидкоплинність… Із польоту нас повертають у реальність звуки годинника та мелодія пісні Жанни Агузарової «Звезда» (саме ця пісня була лейтмотивом до постановки в 2000 році Катериною Аніщенко п’єси «Незнакомка» за Олександром Блоком). На екранах годинник відмотує стрілки назад, з’являється фото Прилуцького агроколеджу і напис: «Ніна Науменко, голова профспілкового комітету «Монолог про викладача, яка любила театр». І дійсно йде монолог від душі про творчу й чесну жінку, яка любила свій навчальний заклад і майже 30 років життя та праці йому віддала. Колега згадує, як у 1996 році ідею Катерини Олександрівни про створення студентського театру підтримав директор Павло Черніков, як здобували відзнаки та нагороди постановки, як в обласному етапі конкурсу «Вчитель року» (ще один маловідомий факт із життя Катерини) вона задіювала театральні постановки для наочності вивчення матеріалу та як це відзначало обласне журі. Підтвердять ці слова фото дипломів різних конкурсів і фестивалів. Ще багато цікавого та незнаного про Катю-педагога було в цім монолозі, який завершився постановкою «Нашого нового театру» сценічної мініатюри «Сільські бувальщини». Екрани підказали нам, що вперше ця робота була поставлена в «Первоцвіті» 1999 року. Нині ж у ній зіграли останні й улюблені вихованці Катерини Олександрівни Сергій Газярян, Олександр Волошин і Анастасія Кононенко.
Щирий сміх… Оплески… І знов годинник, який ніби відлунює дитячий гамір… Фото ЦТДЮ… «Монолог директора, який був на репетиціях до півночі», на сцені – директор ЦТДЮ та подруга Катерини Тетяна Савченко. Їй важко говорити, бо їхня дружба народилася з чесної та самовідданої роботи на благо дітей. Тетяна Михайлівна згадує вже 15-річну історію театральної студії «Спалах», творчі пошуки й оригінальні режисерські знахідки Катерини Олександрівни. Як усім ЦТДЮ думали, як зробити на маленькій сцені рідного закладу гойдалку, без якої, за словами режисера: «Вистава «Синій птах» не відбудеться», як усі діти чекали осені, аби почати роботу над новорічною казкою і як вона чекала на роботі до півночі власного сина, який закохався в театр. На екрані – фото дипломів і відзнак театру, серед яких переважно Гран-прі та перші місця. І знову маловідомий широкому загалу знайомих і друзів факт: мама Катерини Олександрівни пише вірші, а онукам у дитинстві писала сценарії мініатюр, постановками яких діти були зайняті днями та влаштовували сусідам справжні театральні вечори. Уклін Вам, Ольго Іванівно Горбань, від Тетяни Михайлівни й усіх глядачів у залі, за Вашу доньку! Доказом яскравого таланту Каті-театрального педагога став виступ зразкової театральної студії «Казкар» (ЦТДЮ), керівник якого Юлія Сікалова з 2012 року була актрисою «Первоцвіту». Більше двадцяти талановитих, яскравих юних акторів, здавалося, просто заповнили весь простір глядацької зали своєю світлою позитивною енергією. Стало не просто зрозумілим, а відчутним, що театральна справа живе, має силу й потугу та зовсім скоро розквітне новими барвами, іменами, постановками.
І знов годинник нас повертає до головної теми вечора. Звуки автомобілів… Вир великого міста… На сцені Тетяна Погребняк із «Монологом подруги, з якою творили театр у Прилуках». Яскраві спогади про театральну дружбу двох театрів-одноліток, які вже розміняли третій десяток, про спільні традиції, звички. Схожість доль, смаків цих подруг підкреслюють іще й зовнішня схожість і подібність голосів. Їх завжди плутали й називали сестрами. Таня привідкриває завісу на непублічний період життя Каті – час її боротьби з хворобою, розповідає про велику силу духу, невичерпну любов і доброту, які не змогла забрати недуга, про бажання подруги репетирувати, обговорювати нові творчі плани при цілковитій усвідомленості своєї ситуації… Про здійснене і нездійсненне… Про творчу й чисту душу…
Театр вогню та світла «Агній» (керівник Яна Дробот), який часто задіювала у своїх постановках Катерина Олександрівна, з новим світлодіодним номером ніби повернув нас до космічної подорожі між зірок, і глядач, милуючись цікавими світловими фігурами, мав час іще раз подумати над життям і його цінностями. І, ніби даючи цим роздумам позитивний вектор, народжується музика і звучить поезія Олени Теліги у виконанні Анастасії Кононенко «Життя» та «Ми живемо в багатоповерхівці» Віталія Іващенка у виконанні Діани Будюк.
Годинник набирає темпу… Його звуки все швидші й тривожніші… Зорі… Театр… «Монолог про щиру патріотку», на сцені – актор «Первоцвіту», отаман Прилуцького окремого козацького полку ім. П. Сагайдачного, заступник військового комісара з територіальної оборони Прилуцького ОМВК Андрій Сікалов. Він говорив про те, що відчув на собі. Про вміння Каті виховувати по-жіночому, але справжніх чоловіків, про те, що вона вміла прищепити кращі з якостей козаків, про її щирий та непоказовий патріотизм, про нежіноче вміння тримати удар. Отаман нагадав усім, що його побратим, керівник козацького куреня ім. І. Сірка Роман Зінченко був учасником постановок народних дійств у «Первоцвіті», а після підготовки номеру «Козацькі розваги», елементи до якого шукала Катерина, захопився бойовим гопаком і вже майже десять років навчає молоді покоління козачат-патріотів. Коли на сцені з’явився Михайло Кирпа та прочитав поезію «Я малий без неба» Вадима Крищенка (якого прилуцькому глядачеві відкрила Катерина Аніщенко), дуже переконливо й щиро прозвучали фінальні рядки: «А без батьківщини – я навіки мертвий». Підхопило ці слова акапельне багатоголосся народного фольклорного ансамблю «Горлиця» (керівник Вікторія Лемещенко), у співпраці з яким було відтворено ряд народних обрядів і дійств, поставлено ряд яскравих номерів. Яскравим доказом живих козацьких традицій став показовий виступ козачат куреня ім. І. Сірка. Продовжила тему патріотизму поезія Вадима Крищенка «Лист» у виконанні Єлизавети Кендзерської. Нотою болю війни, яка забрала діда Катерини Олександрівни, стала написана нею у вересні 2016 року пісня до Дня визволення Прилук «Коли пісні ми на землі співали» і виконана Регіною Ганзенко (учениця школи мистецтв, солістка зразкової вокальної студії «Натхнення», керівник Надія Ратинська). Інсценізацію втілив у життя народний театр «Рампа» (керівник Анатолій Кизим).
І знову невпинний звук годинника… Із зоряного космосу з’являється поетеса Лілія Черненко, звучить прекрасний «Монолог подруги про красиву Жінку». Тепер глядача поглинають ці влучні спогади про жіночу дружбу і творчу співпрацю, страхи та мрії, про любов, заздрісників і боротьбу, жіночі слабкості й беззахисність, про світлу пам’ять подруги, про дійсно красиву жінку, гарну доньку, люблячу маму, віддану дружину.
«Незламні» – таку назву мав номер народного театру хореографічної мініатюри «Апломб» (керівник Тетяна Харченко), із засновником і хореографом якого Аллою Прокоф’євою дружила творчо та в житті Катерина. Із цього моменту починається частина вечора, яку можна порівняти хіба що з оголеним нервом. «Спливло життя, як листя за водою. Я пригадала матір молодою…» – з цими словами Ліни Костенко («Маруся Чурай») на сцену вийшла донька Катерини Валерія Котеленець. Зал завмер і ловив кожне слово:
Вона й мені казала: – Як не буде,
не скигли, доню, то великий брид.
Здушили сльози – не виходь на люди.
Болить душа – не виявляй на вид.
Кодою стала пісня «Материнська любов» Миколи Мозгового у виконанні Валерії. Це був не номер, це був голос доньчиної душі, говорило її серце, а не вуста. Квіти для мами в Міжнародний день театру, які так і лишились лежати на авансцені під усе наростаючі звуки годинника…
На сцені вішак із піджаком… З’являється Артем Аніщенко, вдягає піджак, поправляє зачіску, виходить у промінь до мікрофону… На його обличчі білий грим-маска. Він говорить «Монолог директора, який полюбив». Промова суха, стримана, як в офіційної особи. Говорить про професійні якості режисера МБК, її значний вклад у підняття іміджу очолюваного ним закладу, її новаторські проекти – такі, як перші загальноміські свята «Щедрий вечір! Добрий вечір!», «Ой, на Івана, Ой, на Купала», етно-перформанс «І народилася дитина» в 2015 році, яскраві режисерські концерти «Ювілейний вечір МБК», 70-ліття Великої Перемоги, відкриття ярмарків і фестивалів, концерти до Дня Жінки, святого Валентина та багато інших. Згадує про значні проекти, які вона встигла реалізувати, які вже робила, тяжко хворіючи: народний мюзикл із живим виконанням «Ходить гарбуз по городу», свято 300-ліття села Стрільники та роботу над 8 числом часопису «Прилуки. Фортеця» (редактор Ігор Павлюченко). Але, роздумуючи про те, що й сам автор монологу є вихованцем і чоловіком Катерини Аніщенко, розумієш, що всі його досягнення можна сміливо приписати тій, котра його в свій час «зліпила», яка в нього повірила й пожертвувала багатьма особистими бажаннями та планами заради нього… Закінчує промову словами: «Нам Вас не вистачає! Прилукам Вас не вистачає!» – і йде до вішака. Звучить гітара (Дмитро Потіпака), як у кращі часи «Первоцвіту», випускники якого Олександр Скудний і Олександр Овдієнко співають пісню Сергія Бабкіна «Прилетай».
Тим часом на сцені, знявши грим і костюм директора, Артем Аніщенко приєднується до гурту. За ним ідуть «Первоцвітівці» різних поколінь. Здається, що ось за ними вийде й сама натхненниця та очільниця цієї творчої братії, але… Пісня закінчується, і актори починають спогади про славне театральне життя, плавно це переростає в монолог актора Сергія Радченка, який читає поезію Володимира Набокова в перекладі Катерини Олександрівни «Нас мало, юних і крилатих». Цей неофіційний гімн «Первоцвіта» підхоплюють усі актори. Він звучить життєствердно й ніби народжує ще одну улюблену «Первоцвітівцями» пісню (автор уже зрозумілий) «На нашім побаченні з вами», на фіналі якої долучаються вже всі вихованці театральних студій, очолюваних пані Катериною. Вони тримають у руках великі картки з написами визначних її постановок, подій, досягнень.
Знову цей невпинний годинник… Цього разу він пробиває час… Картки досягнень перевертаються й утворюють великий портрет господарки сьогоднішнього вечора… Падає сніг, як і в день похорону… Глядач підіймається і вже не сяде до кінця вечора, аплодуючи, віддає шану Катерині, і раптом оплески перериває її глибокий чарівний голос: «Мої хороші, любі, милі, рідні дітоньки», – говорить вона всім, хто на сцені та в залі. Цей запис «Берег материнської любові», зроблений нею до того ж самого «Синього птаха» в 2012 році, став своєрідним пророчим посланням у майбутнє, у сьогодення… Оплески… Вихованці розлітаються, і на сцені лишаються вони вдвох: Артем і фото Катерини. Він прощається з нею під пісню «Напитись голосу твого»… Її фото злітає в небо і постає над театром… Звучить «Молитва» Світлани Королько (спеціально для неї Катерина переклала цей текст Булата Окуджави за два тижні до смерті).
Зал не сідає… На коду виходять усі учасники концерту, вихованці, друзі… Їх погляди звернені вгору на фото… На фінальних акордах пісні її фото зникає в небі… Зорі засвітилися яскравіше… Здається, серце зараз може зупинитися від цієї втрати… Віє холодний вітер… Але хтось всемогутній знову заводить годинник, починається новий відлік… Звучить фінальна пісня «А знаєш, все іще буде» з того ж знакового «Синього птаха»…
Вечір лишив по собі глибокі роздуми про те, як мало ми знаємо тих, хто поряд, як мало їх цінуємо та як пізно намагаємося щось змінювати. А ще – народив тривожне питання: що буде далі з театром? Із концертами МБК? Можливо, відповіддю й були фінальні слова «Знов зустрінемося, я точно це знаю», адже подумки кожен собі додав: «Неодмінно зустрінемося! У театрі!»

Климентій Максим

31 березня, на 25 сесії Прилуцької міської ради за ініціативою фракції Радикальної партії Олега Ляшка в Прилуцькій міській раді було одноголосно прийнято звернення до Президента України, Кабінету Міністрів, Голови Верховної Ради, Голови НКРЕКП з вимогою негайно відмінити рішення НКРЕКП, яким введено щомісячну абонплату за підключення до системи газопостачання. З такою пропозицією на сесії виступив голова фракції Радикальної партії Олега Ляшка у Прилуцькій міській раді Віктор Копачевський.
Олігархи, перейшовши межу здорового глузду, накинули на українців черговий тарифний зашморг у вигляді абонплати за газ. Так, із 1 квітня споживачі будуть вимушені платити щомісяця абонентську плату за підключення до системи газопостачання незалежно від фактичного обсягу споживання газу. На догоду енергетичним олігархам цю плату ввела Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і компослуг.

31 березня, на 25 сесії Прилуцької міської ради за ініціативою фракції Радикальної партії Олега Ляшка в Прилуцькій міській раді було одноголосно прийнято звернення до Президента України, Кабінету Міністрів, Голови Верховної Ради, Голови НКРЕКП з вимогою негайно відмінити рішення НКРЕКП, яким введено щомісячну абонплату за підключення до системи газопостачання. З такою пропозицією на сесії виступив голова фракції Радикальної партії Олега Ляшка у Прилуцькій міській раді Віктор Копачевський.
Олігархи, перейшовши межу здорового глузду, накинули на українців черговий тарифний зашморг у вигляді абонплати за газ. Так, із 1 квітня споживачі будуть вимушені платити щомісяця абонентську плату за підключення до системи газопостачання незалежно від фактичного обсягу споживання газу. На догоду енергетичним олігархам цю плату ввела Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і компослуг.

День 23 березня поточного року, гадаю, запам’ятається прилучанам надовго. У розкішній залі міського Будинку культури зібралися вихованці гімназії №5 ім. Віктора Андрійовича Затолокіна, їхні батьки, вчителі, підприємці, спонсори, артисти та небайдужі до культури люди. Приводом до зустрічі став 25-річний ювілей навчального закладу, а також відзначення Дня гімназії.

У 1919 році в Прилуках відкрилася російськомовна школа №5. У 50-і роки в ній працював історик Віктор Андрійович Затолокін, мудрий педагог і організатор. Пам’ятаю, що на його уроки ходили, як у музей (у той час я там навчалася в 7 класі). Статус гімназії школа №5 отримала в 1993 році. А 2006 року увійшла до сотні найкращих шкіл України. Своєї зірковості гімназія №5 не втрачає й дотепер, ідучи в ногу з прогресом уже під керівництвом директриси Наталії Олексіївни Бурлаку.
Святкову атмосферу на ювілейній зустрічі створили квіти, тризуб у центрі сцени та лаконічний текст: «Гімназія плекає особистостей»! А тепер уявіть залу на 700 місць, де не було жодного порожнього стільця. До прикладу, поруч зі мною в одному кріслі містилися аж троє першокласників. Але ніхто не нарікав на тісноту: зобов’язував статус гімназиста!
Як і годиться, дійство відкрила директор гімназії пані Бурлаку. Вона розповіла про співпрацю наших гімназистів із вихованцями Малої академії наук України, про результати спільних наукових пошуків. І, певна річ, про систему проведення олімпіад і нагородження переможців. Поїздки цінні тим, що прилучани в такий спосіб за короткий термін позбавляються своєї місцевої говірки.
«Нині в місті можна почути добірну українську мову, а не суржик, – зазначила Наталія Олексіївна. – Буваючи в Ніжинському університеті, я маю можливість запрошувати на роботу в гімназію найкваліфікованіших філологів-українців».

«Вивчай усе – читай найкраще!» – саме під таким гаслом 30 березня в міській бібліотеці для дітей ім. Павла Білецького-Носенка пройшов перший етап Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач року» серед учнів 6-7 класів. Показати свої знання змогли команди учнів 6 класу (Вікторія Кущенко, Софія Федоренко, Анастасія Чабей, Вікторія Шелех, Діана Юрченко) та семикласники (Ірина Ельтек, Анастасія Ілляшенко, Яна Карпенко, Олександр Харченко, Тетяна Яценко).
Конкурс складався з двох турів: «Моя візитна карта» та «Піар улюбленої книги». Журі, до складу якого входили головний спеціаліст відділу культури і туризму Прилуцької міської ради Юлія Семеніченко, голова громадської ради міста Прилуки Олександр Руденко та завідувач Прилуцькою міською бібліотекою для дітей ім. Павла Білецького-Носенка Євгенія Гнатів, оцінювало здібності кожного учасника. А для того, щоб конкурсанти не сумували та могли перепочити, вони мали змогу переглянути цікаву інформаційну презентацію про книги та послухати гуморески у виконанні другокласника Кирила Коваленка.

29 березня у стінах міської бібліотеки імені Любові Забашти звідусіль лунали ноти поетичності. На акцію «Жива бібліотека», приурочену до тижня дитячої та юнацької книги, завітали гості: голова благодійного фонду «Благовіст-Чернігівщина» Світлана Бірюзова, письменниця Лілія Черненко, прилуцький скульптор Семен Кантур, начальник управління містобудування та архітектури міської ради Віктор Тесленко, поетеса Ніна Заболотна та майор поліції Тетяна Пироженко. Їх радо вітали студенти Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І. Я. Франка.
Спілкування між гостями та слухачами відбувалось у незвичній формі. Студенти мали змогу поспілкуватися з кожною «живою книгою», поринути не тільки в суть написаного, а й заглянути в саму її душу. Талановиті своєю вдачею, шановані гості бібліотеки відкрито йшли назустріч усім заданим питанням студентів, ділилися історіями свого життя.

У Прилуцькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №10 пройшов тиждень дитячого читання. Розпочався тиждень урочистим заходом «З книгою жити – з добром дружити!», на який були запрошені мери 1-10 класів, голови комісії «Шанувальники книг», учні, вчителі. Яскрава презентація розповіла про цікаві факти з історії виникнення книги. Учні старших класів підібрали висловлювання великих людей про книгу, а найменші – читали вірші.
Також у ході тижня в шкільній бібліотеці були оформлені книжкові виставки: «Книга – джерело знань», «Світ зарубіжної літератури», «Письменники рідного краю», «Світ української поезії». Серед учнів 1 – 10 класів було проведено колективний перегляд літератури на тему «Мій рідний край, моя земля…» Вихованці 1-4 класів взяли участь у «Брейн-ринзі казок», грі «Чарівна регата», учні ж 5-6 класів здійснили незабутню подорож до Прилуцького краєзнавчого музею імені В.І. Маслова.