РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

архієпископа Чернігівського та Ніжинського Євстратія боголюбивим
пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним Чернігівщини

Всечесні отці, дорогі брати та сестри!
Христос народився! Славімо Його!

Протягом свого життя раніше чи пізніше, у тій чи іншій формі кожна людина ставить собі питання: «Яка мета мого життя? Для чого я живу? Чи правильно я живу?»
У дитинстві та юності, в молодості ми пізнаємо багато нового, отримуємо досвід і враження, а завершення нашого шляху здається чимось не дуже близьким. Усвідомлюючи все це, людина спрямовує свою думку на пошук того, що може заспокоїти її та задовольнити прагнення до кращого. Здобути те, чого не маєш, досягнути омріяного – цього прагне кожен та часто те, що ми вже маємо – не приносить очікуваної радості, і думка наша знову спрямовується до чогось іншого.
Розмірковуючи про все це, премудрий цар Соломон сказав: «Суєта суєт, … суєта суєт, – усе суєта! Що користі людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки… Усі речі – у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. Що було, те й буде; і що робилося, те й буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас» (Екклезіаст 1:2-4,8-10).
Тож хіба насправді життя наше – лише суєтне повторення того, що було? Хіба воно не має вищого сенсу?
Душа наша не погоджується з цим! Усвідомлено чи ні, але ми постійно прагнемо кращого – навіть якщо це краще обирається нами й помилково, і замість задоволення приносить скорботу. Сама наша природа, наші думки й почуття, наш досвід підказують – має бути і є щось більше, вище та краще за все, що може зараз дати людині цей світ. Однак, самі ми не можемо дати вірну відповідь – а що ж це таке та як його досягти.