Береженого Бог береже, а козака шабля стереже!

Середа, Лист. 20 2019
Написав: Web-editor
розмір шрифта

Смесители для душа и ванны
Детские игрушки, развивающие игры

Друк Email

Однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби українського народу за свою незалежність був козацький рух. Козаки стали тією силою, яка впродовж століть пильно стояла на сторожі свободи й гідності України як незалежної, суверенної держави. Михайло Грушевський справедливо зауважує, що період існування Запорозької Січі – найбільш яскравий і цікавий період українського життя.
Запорозька Січ майже безперервно вела важку збройну боротьбу за віру й незалежність свого народу. Очевидець того славного періоду української історії Гійом Боплан писав, що, відстоюючи політичну свободу, православну віру, славні українські козаки кожний клаптик своєї землі поливали кров’ю та щедро засівали своїми кістками, водночас створюючи таких богатирів-героїв, які викликали в сучасників неабиякий подив. Повстання під керівництвом Богдана Хмельницького ще більше прославило запорозьких козаків. Вони опанували всю Наддніпрянщину, завели тут свій соціальний і військовий лад – стали творцями нової української держави. Кожен вважав за честь належати до «козацької нації».
Упродовж Визвольної війни середини XVII ст. козацька шабля здобуває в Україні прерогативи належності до шляхетно-лицарського козацького стану, набираючи символіки перемоги над ворогом, гаранта козацької державності. Так, Іван Виговський говорив іноземному послу, що як московський цар у своїй землі цар, так і гетьман Богдан Хмельницький у своєму краю князь або король, бо він свій край шаблею здобув і з ярма визволив. Згодом цей сакрально-мілітарний культ шаблі, як символ і оберіг молодої козацької української держави, увічнив у своїх поезіях Іван Мазепа: «Нехай вічна буде слава, же през шаблю маєм права».
Папський посол Гамберіні в 1584 р. писав: «Зброя їх шаблі та кілька рушниць, із яких вони ніколи не «хиблять». Із зброї в рукопашному бої на першому місці стояли шаблі. Шабля вважалася конче необхідною для козака, і в піснях козацьких вона завжди називалася «шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, дружиною-паняночкою молоденькою»:
Ой, панночко наша шаблюко!
З бусурманом зустрічалась,
Не раз, не два цілувалась...
В Україні вже не перше століття шабля є одним із найважливіших символів козацтва, традицій, пов’язаних із національними визвольними та державотворчими процесами. Шабля завжди посідала визначне місце у свідомості українців, асоціюючись у першу чергу з козаком – захисником Вітчизни. Оспівана великим Кобзарем як невід’ємний супутник українського лицаря, шабля фігурує у величезній кількості українських народних дум, поезій, прислів’їв і приказок.

Чи замислювалися ви, які ж були шаблі козаків? Хто їх виготовляв? Чи наявні козацькі шаблі в музейних колекціях? Пошуку відповіді на ці запитання ми присвятили своє краєзнавче дослідження.
Не задумуючись ні трішечки, ми вирушили до Чернігівського обласного історичного музею ім. Василя Тарновського, який має одне з найбагатших зібрань предметів старовини, що репрезентують історію України ХVІІ-ХVІІІ ст. Цінною його складовою є колекція шабель і шабельних клинків ХVІІ-ХVІІІ ст., яка налічує понад 40 одиниць. До її перлин, безсумнівно, належать шаблі з колекції відомого мецената, громадського діяча, поціновувача та збирача «предметів, що характеризують старовинний побут Малоросії», Василя Васильовича Тарновського.
З розповіді вченого секретаря Максима Блакитного ми дізнаємося, що за «Каталогом украинских древностей колекции Василия Тарновского» 1898 р. у ній нараховувалося 28 шабель і 1 шабельний клик ХVІІ-ХVІІІ ст. На сьогодні в музеї зберігається 24 шаблі й 1 шабельний клик, які походять із зібрання Василя Тарновського. Відомо, що у 1953 р. шаблі №№126, 128, 140 були передані до новоствореного Переяслав-Хмельницького державного історичного музею, де вони зберігаються й нині. Доля шаблі №127 залишається невідомою.
Переходячи безпосередньо до характеристики музейного зібрання, маю зазначити, що воно складається з доволі коштовних шабель ХVІІ-ХVІІІ ст., що й виокремлює його серед решти музейних збірок України. Значна частина шабель оправлена сріблом, позолочена. Руків’я виготовлені з різноманітних, у тому числі й коштовних, матеріалів: яшми (№т И-2914, И-2926), слонової (№ И-2897, И-2901, И-2902, И-2911) і моржевої кістки (№ И-2906, И-2946), рогу (№ И-2895, И-2912, И-2918, И-2927). Піхви окремих шабель (лише 3 не мають піхов) обтягнуті червоним, зеленим оксамитом, акулячою шкірою, вкриті срібними пластинами. На 20 шабельних клинках маємо клейма, зображення, написи латиною, польською мовами, яскраві орнаменти. Загалом коштовність оправи переважної більшості шабель майже не залишає сумнівів, що їх власники належали до козацької старшини.
Географія походження об’єктів мого дослідження доволі широка: Туреччина, Персія, Грузія, Польща. Окремі клинки, вочевидь, мають західноєвропейське походження.
У колекції представлено ряд особливо цікавих зразків. В.В. Тарновський був переконаний, що дві шаблі з його зібрання (№ И-2926 та № И-2895) свого часу належали гетьманові Івану Мазепі. У каталозі зазначено, що шабля № И-2926 – «… дар гетьмана Мазепи осавулу Савичу» і що куплена вона була в нащадка осавула. На клинку іншої, так званої «шаблі Мазепи» (інв. № И-2895), вміщені напис і дата: «Іоанн Мазепа 1665». Ця шабля належить до «гетьманського періоду Мазепи», і на ній не що інше, як автограф славнозвісного гетьмана.
Привертають увагу своєю коштовністю клинки шабель № И-2916 та № И-2926. На останній з правого боку клинка зображено дві палаючі свічки, короновану Богородицю з Дитиною та двох янголів, що підтримують корону. Богородиця лівою рукою обнімає дитину, а правою тримає гілочку. Таке зображення Божої Матері називається «Нев’янучий цвіт». Уздовж обуха нанесено напис грецькою мовою, який в перекладі означає «Усю надію свою на Тебе покладаю, Мати Божа, захисти мене під Покровою Своєю!».
На шаблі № И-2916 у схожому стилі з правого боку клинка зображено дві палаючі свічки, хрест у колі, над яким два тюльпани, уздовж обуха – напис латиною: «IUDICA DOMINE NOCETES ME EXPUGNA IMPUGNANTES ME» («Засуди, Господи, тих, хто шкодить мені, та здолай тих, хто проти мене»).
Шість шабель із колекції Василя Тарновського містять арабські написи на клинках (№ И-2893, И-2900, И-2902, И-2917, И-2946, И-2954), зокрема – цитати з Корану й різноманітні звернення до Аллаха.
На багатьох клинках зустрічаються клейма майстрів, почасти й досі не розшифровані, як-от на «шаблі Мазепи». З розшифрованих – найбільше представлене клеймо «гурда». Це легендарне клеймо почали використовувати невідомі генуезькі виробники клинків ХVІ ст. У ХVІІ ст. воно почало широко наслідуватися європейськими майстрами, насамперед, у Штирії. Висока якість таких клинків була добре відома, тому їх використовували для комплектації шабель як польські, так і турецької зброярі. У зібранні шабель Василя Тарновського ми виявили три клинки з подібним клеймом (№ И- 2910, И-2918, И-2923).
Серед цікавих варіантів декору шабель варто згадати зображення на повний зріст святого Пилипа на клинку шаблі № И-2899 і святого Якова на шаблі № И- 2914. На руків’ї зі слонової кістки шаблі № И-2897 з лівого боку вирізано зображення Юрія Змієборця, який списом убиває змія, а з правого – архангела Михаїла.
Шабля була одним із основних видів зброї та відігравала величезну роль у військовій доблесті козаків. Вона виступала як зброєю наступальною так і зброєю для самозахисту. Шабля – один із головних атрибутів козака, це не просто кривий меч – це символ лицаря та вільної людини. Крім того, козаки мали по декілька шабель – «чорну» й «білу», одна була бойовою, а інша носилася на свята.
Отже, як істинний лицар, запорожець надавав перевагу шаблі перед будь-якою іншою зброєю, особливо рушницею, облагороджуючи її характеристикою «чесної зброї».
Таким чином, колекція шабель ХVІІ-ХVІІІ ст. у Чернігівському історичному музеї імені Василя Тарновського, основу якої складають шаблі із зібрання Василя Тарновського, є однією з найбільших серед музейних збірок України. Репрезентативність даного зібрання, зокрема, широка географія походжень шабель, їхня різноманітність і коштовність робить його насправді унікальним.
Раджу кожному відвідати Чернігівський історичний музей імені Василя Тарновського. Я впевнена, він здивує вас своїм багатством та історичними доказами слави й відваги нашого українського народу.

Ангеліна Коваленко, учениця 10 класу
Прилуцької ЗОШ І-ІІІ ступенів №10