Усе життя я працювала. У нашій сім’ї завжди жили тваринки – і котики, і собака, і кролики, ми їх дуже любили. Зараз я на пенсії і постійно бачу, як ці бідолахи страждають. «Хазяїни» собак, які прикували їх ціпками так, що не може тварина й від дощу сховатися, можуть по 2 доби їсти їм не давати. А якщо й дають, то таке, що тварина сама відмовляється. Про воду й мови немає, тримають тварин у антисанітарних умовах, про щеплення, напевно,і не чули. Якби хоч раз вони побачили як помирає людина від сказу (а ліків від цього захворювання немає), то думали б по-іншому. Якщо тварині дуже погано, вона говорити не може, а просто виє.
Якось одна жінка в автобусі розповідала сусідці, що бачила як собака, який був довго зачинений, коли вискочив, то хватав навіть горіхи, щоб бодай щось з’їсти, і так сміялася. І таких випадків дуже багато. Але ж є люди й із благородним серцем – вони люблять тварин, піклуються про них, плачуть, коли ті хворіють. І в сім’ях у них усе добре, бо ці люди сіють навколо себе тільки доброту.
Не можу не згадати й людей, які беруть собі тварин задля розваги, а потім викидають, як непотрібну річ. Особливо багато цих нещасних покинутих тваринок на базарах, біля магазинів. Якщо добра душа у продав чині, то вона і свій обід віддасть цьому собаці-безхатченку, а інша й носаком штовхнути може. А вони ж шукають добру душу, охороняють їхні прилавки.
Багато чого можна написати про таких людей. Ось, наприклад, один чоловік розповідав, що дуже любить свою собачку – і купає її, і кісточки купує. А от його молодий зарозумілий сусід похвалитися таким ставленням не може, зовсім не приділяє уваги домашньому улюбленцю.
Ще не можу не сказати про людей, у яких недобре серце та чорна душа, чимало таких у місті знають. Вони забирають цих пухнастиків-кошенят від їхніх мам і просто викидають, а ті криком кричать, шукаючи маму. У них серце не болить, але болить у тих, хто це чує. Якось ветлікар, бачачи цілу сумку цих пухнастиків, спитала: «А куди ви їх несете?» Жінка відповіла: «Пройдуся під’їздами і повикидаю їх, і нехай ті, що їх не беруть, самі перед Богом і відповідають!»
У місті є служба з охорони тварин, я дуже вдячна цим людям, вони, на чолі з ветлікарем Голік Оленою Роальдівною, роблять велику роботу. Вклоняюся перед ними. Оскільки ми крокуємо до Європи, то дуже хочеться, щоб ці люди з охорони тварин контролювали, як живеться нашим молодшим братам, та ще й штрафи виписували недолугим хазяївам.
З повагою до вас
небайдужа пенсіонерка
