Виноградна лоза та грона ввійшли в герби міст: Чугуєв, Ізюм, Аккерман, Ялта, Ташкент, Телаві та інших, також є зображення винограду на гербах Арменії, Грузії, Молдови, Туркменістану та на монетах древніх держав, населення яких займалось виноторгівлею.
На Україну виноград прийшов набагато пізніше – у другій половині ХVІІ ст., можливо саме через це українських міфів та легенд про нього немає, але в національних традиціях і обрядах він займає помітне та почесне місце. Виноградну лозу святили на Вербну неділю, плели з неї весільні вінки, прикрашали весільний хліб, наречену за традицією обсипали сушеним виноградом, горіхами, зерном, щоб у неї були дітки. На Івана Купала гадали по виноградній лозі, рушниками-божниками з мотивами винограду прикрашали ікони. Давня українська приказка говорить: «Ягода винна – іжа дивна», але виростити її зможе не кожен, вона потребує великої праці й терпіння.
У нас на Чернігівщині, в одній із найпівнічних областей України, яка ніколи не займалася вирощуванням винограду, піонером по вирощуванню цієї теплолюбивої культури став наш земляк, прилучанин Анцель Левятов.
АНЦЕЛЬ ЛЕВЯТОВ народився в 1897 році, у багатодітній єврейській родині. Батько хотів вивчити його на равіна, й декілька років, сидячи в маленькій кімнаті свого вчителя при тьмяному освітленні, він наполегливо вивчав Талмуд та інші релігійні книжки. Мабуть, саме через це в нього погіршився зір і все життя він вимушений був носити сильні окуляри. У той час це було незвично, над ним нерідко жартували однолітки, називаючи «очкариком». Таке ставлення дещо віддаляло його від друзів і він усе більше віддавався праці. Хлопець був дотепним, любив жарти, намагався про все дізнатися, докопатися до «коріння» істини. Разом зі своїм батьком він старанно працював у велосипедній майстерні, відчуваючи велику відповідальність за благополуччя родини.
Нестійке положення кустаря, який кидався на випадковий підробіток – вироблення чорнил, пацючої отрути, дрібна торгівля та інші «заробітки» не задовольняли юнака. Його тягло до землі, здавалося, що саме тут він отримає твердий ґрунт під ногами. У 1921 році стало відомо, що «Объединение землеустройства евреев-трудящихся» /ОЗЕТ/ дає позику євреям, бажаючим оселитися на півдні України й зайнятися сільським господарством, що на той час відповідало «лінії партії» за «єврейським питанням». Ліквідувавши господарство в Прилуках, уся родина переїхала в село Добре Херсонської області, але невдачі переслідували їх і там. У 1921 році сталася така засуха та неврожай, що не зібрали навіть того, що посіяли. Вирішили повернутися до родичів у Прилуки, щоб не померти з голоду. У 1925 році родина знову вирішила спробувати щастя в сільському господарстві. Поїхали до єврейської колонії Ново-Ковно, Дніпропетровської області. Усі навкруги захоплювалися справами родини Левятових, але швидкий ріст їхнього добробуту викликав заздрість у багатьох місцевих жителів. У 1929 році, коли розпочалася масова колективізація, знайшлися «діячі», які оголосили це господарство несправжнім, сфабрикували «справу» й назвали Анцеля куркулем, намагаючись позбавити виборчих прав.
У той час родичі з Прилук написали, що там створюється колгосп «Новий побут», якому потрібні ініціативні люди, й родина вже вкотре вирішила повернутися на батьківщину. Навчившись у єврейській колонії Ново-Ковно вирощувати виноград, який там ріс майже в кожному дворі, Анцель Левятов став його вирощувати вперше на Чернігівщині. 1934 року на районній сільськогосподарській виставці в Прилуках був представлений перший вирощений ним кущ із гронами винограду.
У 1936 році в колгоспі «Новий побут» уже почали видавати виноград на «трудодні», і він уперше з’явився на місцевому базарі. Плідні зусилля новатора привернули увагу Українського науково-дослідного інституту ім. Таїрова (Одеса). Його було зараховано в штат інституту й призначено завідуючим Чернігівським опорним пунктом виноградарства. Колгосп «Новий побут» став базою постачання саджанців винограду північним областям УРСР. За високі показники колгосп, а також завідуючий опорним пунктом А.М. Лев’ятов були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві 1939-1940 років. Анцель Мойсейович отримав Велику срібну медаль.
До цього часу на Чернігівському опорному пункті вже нараховувалося 52 види винограду. Дослідник був повен сил та бажання виводити та вирощувати нові сорти, та війна перекреслила всі плани. Спроба евакуюватися на схід провалилась, і він вимушений був повернутися до окупованих Прилук. Місто переживало страшні часи, мирних жителів розстрілювали та мордували, жорстоко вирішувалось єврейське питання. Анцеля Мойсейовича з родиною, його батьків та близьких було по звірячому закатовано.
Німці примусили переорати виноградники, але чудом уцілілі саджанці, привезені з Прилук, використовувалися в Українському науково-дослідному інституті виноградарства ім. Таїрова та в Київському виносовхозі. Одному з виведених прилучанином сортів було присвоєно назву «Морозостійкий Лев’ятова», а Прилуцьке відділення Товариства охорони природи посмертно прийняло його в члени Товариства та занесло до Книги Пошани.
Зав. філіалу Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова Т.О. Іващенко
