Вулиця Миколи Маркевича
Вулицю, про яку ми сьогодні розповімо, почали прокладати в 1937 р. на півдні Прилук, паралельно Пирятинській. Спершу вона називалася Нова лінія, а в 1954 р. була перейменована на честь М.Г. Чернишевського – російського письменника-демократа, який набув слави ідеолога революційно налаштованої інтелігенції. Відомий його твір «Что делать?» був програмовим твором для низки революціонерів 19 ст.
У 2015 р. вулиця перейменована на честь відомого українського історика, письменника та етнографа Миколи Андрійовича Маркевича. Його життя тривалий час було тісно пов’язане з нашим краєм. Народився Микола Андрійович 26 січня 1804 року в с. Дунайці Глухівського повіту Чернігівської губернії. А от дитячі роки пройшли на Прилуччині в селах Рудівка та Турівка. Початкову освіту він отримав у Прилуцькому приватному пансіоні відомого педагога П.П. Білецького-Носенка. Потім продовжив навчання в Петербурзькому пансіоні Головного педагогічного інституту, де вже на той час цікавився історією, етнографією, фольклористикою рідного краю, збираючи різні документи й матеріали. Полишивши військову службу, Микола Андрійович деякий час жив і працював у Прилуках.
Ще під час навчання в пансіонаті Микола Маркевич отримав музичну освіту. І згодом у 1840 році ним були видані «Українські народні наспіви», серед яких окрема мелодія «Удай» була присвячена Прилуччині. Крім того, ще кілька його праць стосувалися виключно нашого регіону, а саме: «Про клімат Полтавської губернії», «Ріки Полтавської губернії», «Про народонаселення Полтавської губернії».
Однак із етнографічних праць Миколи Андрійовича викликає захоплення його робота «Звичаї, повір’я, кухня та напої сучасних малоросіян», яка вийшла 1860 року, уже після смерті автора. Ця книга подає календарний цикл свят українського народу: це і щедрівки з колядками, і посівальні пісні, й описи святочних, масляничних, великопостних обрядів, Великодня, троїцько-купальських вшанувань природи. Книга знайомить із мавками, русалками, відьмами й домовиками. Надзвичайно цінним у книзі є перший поданий Миколою Андрійовичем опис різдвяного Вертепу. У своїй праці автор розповідає і про народну медицину, а зокрема знахарство. Окремий розділ книги присвячений народному весіллю на Україні. Автор детально подає всі його етапи: сватання, вінчання, снідання дружок. Не менш цікавий розділ «простонародная кухня, десерт і напої». М. Маркевич описує дев’яносто оригінальних і в той же час простих у приготуванні страв. Варто тільки згадати гречані пампушки з часником, зубці, путрю, кулики, лемішки, корисні та поживні киселі, варенухи.
Окрім етнографії М. Маркевич багато часу приділяв збору та вивченню архівних даних. Ним були зібрані унікальні документи, які засвідчували розвиток, становлення та занепад козацької держави. Як результат його кропіткої праці вийшло п’ятитомне зібрання «Історії Малоросії». Що цікаво, більша половина наведених історичних фактів підтверджується тут же таки наведеними уривками з тих чи інших архівних документів. Микола Андрійович був власником надзвичайно великого й у свою чергу унікального архіву, який на даний час, на жаль, зберігається в Російській державній бібліотеці в Москві.
Збірка поезій «Українські мелодії» та п’ятитомна «Історія Малоросії» зробили Маркевича одним із найпопулярніших людей першої половини ХІХ століття. Тарас Шевченко присвятив йому один із віршів «Кобзаря» – «Бандуристе, орле сизий!». Великий дослідник, етнограф, архівіст прагнув усе зібране донести до великого загалу. «Я люблю палко науку та вважаю невдячною справою скнарою тремтіти над рукописами, не ділячись ними з людьми, що осягають усю ціну їх», – писав він колезі Осипові Бодянському.
Помер Микола Андрійович 9 червня 1860 року, і похований у с. Турівка Згурівського району Київської області. Та досі живуть його праці, які є підґрунтям для багатьох наукових робіт із історії та етнографії.
Інформація Прилуцького краєзнавчого музею
