№ 46

14 листопада 2024 року

#ДРУГИЙФРОНТ: ВОНИ ДОПОМАГАЮТЬ ВІЙСЬКОВИМ НАБЛИЗИТИ ПЕРЕМОГУ

  • Середа, Сер. 03 2022
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

Єдині, як ніколи. Уже понад 160 днів як кожен із нас робить усе, що може, аби перемогти агресора. Ніхто не лишається осторонь. Ось кілька доказів того, що все буде добре – все буде Україна, бо з такою підтримкою інакше й бути не може.

Щира молитва та міцне чоловіче плече – настоятель Собору Пресвятої Богородиці протоієрей Віталій Юрочко з перших днів російської агресії допомагає військовим у тилу.
Українська Церква завжди була зі своїм народом, і тепер невпинно підносить свої молитви до Господа Бога за мир, за якнайшвидше припинення війни, за перемогу. За українську перемогу!


Настоятель єдиної на сьогодні в Прилуках Православної Церкви України Віталій Юрочко завжди вирізнявся на фоні інших священнослужителів у церквах і соборах нашого міста, у тому числі своєю громадянською позицією. Так, із початком повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України життя Собору Пресвятої Богородиці також докорінно змінилося. Ні, служби так само правляться, подружні пари вінчаються, померлі відспівуються, а немовлята охрещуються. Але до щоденної праці Собору додалася ще й волонтерська робота. І перетворився він у такий собі Центр самоорганізації населення, де з перших днів війни почали збирати та роздавати гуманітарну допомогу. Це і різноманітні медикаменти, і засоби гігієни, і продуктові набори. За словами отця Віталія, в основному орієнтувалися, та й продовжують це робити, на внутрішньо переміщених осіб, які дійсно багато чого потребують. Також власними силами готували їжу для військових на блокпости, готували коктейлі Молотова, робили спеціальні металеві конструкції «їжаки» тощо. Як говорить сам настоятель, простіше сказати, чого вони не робили.
Що ж до волонтерства загалом, то займається Віталій Юрочко та його церква такою діяльністю не один місяць і, навіть, не один рік. «Чому почали? Та тому, що зрозуміли – в іншому випадку будуть знищені наші рідні. А якщо говорити саме про нинішні події, то давайте подивимося правді у вічі, — на той момент (перші дні повномасштабного вторгнення) влада в місті десь поділася, керівник МВС розпустив працівників поліції. Я ж виявився тим представником ПЦУ, який постійно виходив у стрім, записував відео біля Собору, виходив на зв’язок із людьми», — говорить отець Віталій. До речі майже кожне своє відеозвернення панотець розпочинає з фрази «Прилучани – ви неймовірні!» І це дійсно так, адже тільки разом ми сила!
Протоієрей Віталій Юрочко офіційно не має посади військового капелана (поки що), але усякого роду допомогу нашим ЗСУ по можливості надає. Уже не один військовий ранець, зібраний дбайливими руками «жителів» Собору, відправився до наших хлопців на передову. Кошти на всі ці потреби вдається збирати силами громади, підприємців. «В основному не я шукаю меценатів, а вони на мене виходять. Дізнаються, що ми цим займаємося, і самі люди пропонують щось прислати, привезти, — зізнається священнослужитель. — Отож, роботи багато, і триває вона постійно. Ніби й втомлюєшся, але втома та навіть не відчувається, адже знаєш, для чого це все. Для нашої Перемоги».

Прилучанки-трудівнички практично щодня допомагають українським військовим — плетуть маскувальні сітки для наших захисників.
Взагалі, як розповідають дівчата, свою діяльність вони розпочали буквально з перших днів повномасштабного вторгнення. Це був і збір та розподіл різного роду гуманітарної допомоги, типу медикаментів, дитячих товарів, гігієнічних засобів, і виготовлення коктейлів Молотова, ну, і звісно ж, плетіння маскувальних сіток для потреб ЗСУ і ТРО.
Організувала такий волонтерський пункт молода депутатка міської ради Вікторія Вольвич, яка завжди мала активну життєву позицію. «Насправді, до гімназії №5 я прийшла, як і багато інших прилучан, 25 лютого, принесла якісь медикаменти, товари першої необхідності, бо там був своєрідний пункт збору. А далі все якось закрутилося, і так вийшло, що взяла на себе керівну роль», – говорить Вікторія. Волонтерів, а точніше, вільні руки шукали серед знайомих, писали заклики в соцмережах.
До слова, чіткого складу команди волонтерів і чіткого розкладу роботи в майстринь немає – кожен бажаючий приходить тоді, коли може й допомагає стільки, скільки вважає за потрібне. Плетіння маскувальної сітки — нескладне заняття, але воно вимагає посидючості й часу.
Щодо матеріалів для плетіння, то основу — рибальську сітку – дівчатам надають, купують за власні гроші або за рахунок пожертвувань, їхні колеги по волонтерській діяльності, зокрема настоятель Собору Пресвятої Богородиці Віталій Юрочко.
«Спочатку сама кошти шукала. То в знайомих 10 тисяч попросила, керівництво моє ще 12 виділило, прилучани скільки могли переказували. А зараз уже важче з цим стало, адже дійсно чимало людей без заробітку лишилися, та й за два-три тижні, як обіцялося «зверху», війна не скінчилася. Тепер із отцем Віталієм скооперувалися. У нього набагато краще виходить зі збором коштів. Йому донатять, а ми в’яжемо», – зізнається Вікторія.
Якщо з сітками складнувато, бо виробництво на сьогодні обмежене, то з тканиною загалом проблем не виникає. Найчастіше її приносять із дому, купують у секонд-хенді або забирають обрізи зі швейної фабрики. Головна вимога до матеріалу — його натуральний склад, щоб моментально не спалахував і не плавився під час горіння. Колірна гамма полотна залежить від сезону. Нині волонтери плетуть сітки з тканин природних відтінків − зелених, сірих, коричневих, пісочного кольору або кольору випаленої трави. Взимку маскувальні сітки робили виключно білих відтінків. Потім чорні, коли сніг розтав, а трава ще не виросла.
Дівчата знають, що для армії сітки — витратний матеріал, який потрібен завжди: вони рвуться, вигорають, зношуються або згорають під ворожим обстрілом. Сітками вкривають окопи, маскують людей і техніку. Тому робота не припиняється, щоб встигнути допомогти всім.
Загалом на рахунку у волонтерок близько сотнi маскувальних сіток і 25 «химер», які були надісланi або привезенi на передову. Отримують майстрині й подяки вiд командування вiйськових частин. Це не якісь там офіційні грамоти, а реальні фото та відео з отриманими пакуночками і словами вдячності у відповідь. А це не може не надихати на подальшу роботу.
Головне правило прилуцьких волонтерок — плести з добрими помислами й побажаннями воїнам повернутися живими та неушкодженими. А вони зі свого боку налаштовані працювати до перемоги.


Мар’яна Гибенко

Прочитано 9461 разів
Оцінити матеріал
(1 голос)
Опубліковано в Городяни
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Прилуцька громада систематично підтримує наших захисників,...
У Прилуках активно реалізується ветеранська політика, що...
Благодійний фонд молодіжної ініціативи «Надія», очолюваний...
І знову боржники. Цього разу мікрорайон м’ятно-дослідної...
Щороку 11 листопада людство відзначає Всесвітній день оригамі. Це...
Продовжуємо знайомити прилучан із тими, хто призвів до наявності...
Частота компресійного синдрому та гострого пошкодження нирок в...
Однією з найбільших проблем, із якими стикається останні роки...
Депутати Чернігівської обласної ради постійно підтримують...
РЕБи з імерсійною системою охолодження, терморегуляцією та...

Хто на сайті

Зараз 1356 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

050-916-95-31

Підпишись на нашу розсилку!