Часто трапляється, що помилки в документах (іменах, назвах) виявляються абсолютно випадково. Саме таке неспівпадіння в назві однієї з прилуцьких вулиць було виявлено в процесі підготовки до місцевих виборів. Розносячи запрошення на вибори, члени однієї з дільничних комісій були просто спантеличені. Адже в документах у них прописана вулиця ЗінькОвича, а таблички на будинках говорять – ЗінькЕвича.
Редакція зацікавилася даним питанням і спробувала вияснити, який же варіант є правильним. Хто, як не працівники музею могли якнайкраще нам допомогти. Саме до них ми і звернулися. Ось, що вдалося дізнатися.
У ніч на 18 вересня 1943 р. Прилуки були звільнені від нацистських загарбників. Але війна тривала, розгорталася найгероїчніша та водночас трагічна, жертовна битва за Дніпро. У цей час у Прилуках розміщувалися численні військові шпиталі, в які нескінченним потоком доправляли поранених із фронту. Багато з них помирали від ран. Одним із таких був і уродженець Білорусії – Митрофан Іванович Зінькович, генерал-майор танкових військ, командувач 6-м гвардійським танковим корпусом, який вдало форсував Дніпро й захопив плацдарм на правому березі. 24 вересня М. Зінькович отримав важке поранення і незабаром помер. Був влаштований урочистий похорон на центральній площі Прилук, поряд із символічним пам’ятником танкістам, які загинули при звільненні міста – танковою баштою на постаменті. На той момент він уже отримав звання Героя Радянського Союзу посмертно. У 1962-1963 рр. могилу М.І. Зіньковича перенесено в сквер-меморіал «Вічної Слави».
З часом міськрада вирішила увічнити пам’ять про генерала, назвавши його ім’ям одну з вулиць міста. Вибір припав на вулицю, яка в 1952 р. тільки почала розбудовуватися в мікрорайоні Рокитний. Вулиця розміщувалася паралельно вулицям Молодіжній і Саксаганського. Провулок поряд отримав таке ж почесне ім’я.
Отже, стає зрозуміло, що правильна назва вулиці – Зіньковича. А от хто допустив таку помилку – працівники управління архітектури та містобудування міської ради чи самі жителі вулиці, замовляючи вказівні таблички, – не зрозуміло.
Розвиваючи далі тему вказівних табличок на вулицях Прилук, можна сказати, що в цьому питанні в нас повний безлад. Мало того, що не скрізь вони є, а якщо й прикріплені, то не факт, що відповідають дійсності. Коли у зв’язку з декомунізацією назви деяких вулиць змінювали, то, звісно, й таблички нові розвішували (хоча й не скрізь) – гарні, жовто-блакитні, з місцевою символікою. Навіть кілька варіантів згадуються, видно, управління архітектури та містобудування ніяк із макетом визначитися не могло. Але після чергової зміни назви вулиці про таблички, мабуть, забули або просто визнали це неважливим. А от із тими вулицями, назви яких не змінювалися, й зовсім біда – вони залишилися жити в Союзі. Адже таблички там узагалі старезного зразка та ще й російськомовні.
То хто має навести в цьому питанні лад?
Інформація «ГП»
