В одному з них, де я з побратимами прихистився, патетики, вірніше трагізму, додавала наступна картина. У великій кімнаті на підлозі були розкидані сімейні фото дітей. Уже давно дорослих дітей, оскільки фотографії були тридцятирічної давнини, судячи по якості відносно кольорових світлин. Я зібрав їх до купи, щоб не топтати ногами чиєсь минуле щастя. Поки я тримав їх у руках, зі стосу чужого щастя кленовим листком вислизнув папірець і ліг біля моїх глиняних берців. На шкільному аркушику, дитячим почерком, ламаними друкованими літерами було написано: «Мама, я пішов грати у футбол. Діма».
Ось і вся історія. Я повернув записку з минулого до архіву зі світлинами і поклав його на обгоріле підвіконня. Напевно, на одній із фотографій був зображений Діма, який любив грати у футбол і про це знала його мама.
Владислав Кіча, квітень, 2023. Десь на Донеччині
