— На вибори підеш?
– Буде вибір — піду.

Такий настрій невизначеності напередодні місцевих виборів є домінуючим. Пояснення цьому – втома, розчарування, зневіра. Причина такої інертності криється в надмірних сподіваннях на швидкі зміни, вірі в нічим не підкріплений популізм тих, хто черговий раз поділив Україну. Останній плебісцит із зеленим відтінком став початком сонного, бездіяльного стану громад.
Пістряві борди з «новими» обличчями, «професійними» командами та «креативними» лідерами не каталізують прояви пасіонарності. Це схоже навіть не на ступор, а на короткий привал. Хтось прос- то хоче поспостерігати, що цього разу з усього вийде, без нього. Така позиція буде принаймні запорукою відсутності приступів самобичування в майбутньому. Зручно, нічого не скажеш. Але хронометр цокає, календар скидає аркуші, мов жовтневий клен, підводячи нас до двадцять п’ятого числа. Я зовсім не хочу говорити, що це якась визначальна дата, а після неї все кардинально зміниться і, що небо впаде на землю. Ні, проходили це вже багато разів. Що найцікавіше, ми ніколи не були задоволені вибором. Програми кандидатів ми сприймали як справжнє меню, а нам знову приносили недогріту, пересолену страву. Шановні! Лозунг «Вчитися, вчитися і вчитися!» повинен висіти не в школах, а на виборчих дільницях, бо жодні вибори нас так нічого й не навчили.
Будучи депутатом шостого скликання, я пропонував ввести зміни в регламент ради, щоб майбутня кількість прилуцьких депутатів була зменшена з 50 до 34 осіб. Тоді мене не підтримали. Більше того, навіть звинуватили, що це паралізує роботу самоврядного органу. Незважаючи на це, поза моєю волею, та й моїх опонентів, кількість депутатів місцевих рад була змінена на законодавчому рівні. Сьоме скликання було представлене в кількості тридцяти чотирьох обранців громади. Так званого паралічу не сталося, але попри всі закони діалектики кількість не переросла в якість. Та система виборів здивувала багатьох, коли після голосування за «брендові» партії Прилук, виборець не зміг зрозуміти, що там (серед депутатського корпусу) робить той чи інший персонаж. Фокус тодішніх виборів полягав у тому, що за партійною ширмою стояли кандидати, які без тих парткуліс не змогли б і на кілометр підійти до місцевого представницького органу. Я думаю, що не треба тлумачити термін «брендові» партії. У наших Прилуках це традиція — на «Ба» починається і на «Шко» закінчується. Іноді проміж ними вилазило щось синє та Регіональне. Зараз ситуація кардинально не змінилася, відбулася мімікрія, дифузія та дроблення. Лозунги, прапори та «нові» обличчя.