Історичні аналогії

Говорять, що у Швейцарії немає армії, Швейцарія сама є армією. Це одна з небагатьох країн Європи, де досі існує загальна військова повинність. Професійні солдати – кадрові офіцери й унтер- офіцери – становлять близько 5% військово- службовців армії Швейцарії, яка за експертними оцінками підтримує загальну чисельність на рівні 200 тисяч. Усі фізично придатні чоловіки Швейцарії віком від 20 до 34 років призиваються на військову або альтернативну цивільну службу, яка триває 18-21 тиждень, а потім проходять щорічну перепідготовку, яка триває 3 тижні до тих пір, поки не відслужать певну кількість днів (у середньому ці щорічні повернення до армії тривають 7 років). Офіцери служать довше – від 500 до 600 днів. За кожен ранг, звання офіцер повинен відслужити додаткові 100 днів. При тому військовозобов’язані після служби зберігають зброю й обмундирування вдома. Держава повністю забезпечує військовослужбовців. Головним обґрунтуванням такого порядку є потреба швидкої мобілізації – у межах 24-48 годин. До речі, таку модель армії взяв на озброєння й Ізраїль.
І ще одна важлива деталь – стосовно «уклоністів», як це відбувається у Швейцарії: при неявці за повісткою (сесія, весілля, запій, відпустка і т.д.) призовнику світить штраф і в’язниця за такою страшною статтею, що рядовий швейцарець може ставити хрест на кар’єрі. Його більше ніхто й ніколи на пристойну роботу не візьме. Білий квиток? Ти сліпий, хворий або емігрант? Отримай 3-відсотковий податок на утримання армії. Пацифіст-альтернативник? Отримуй ті ж повістки, але на розгрібання муніципального лайна, і в півтора рази частіше. Працюєш за кордоном і без причин забув / не дістався до зборів? Див. вище – штраф і в’язниця.

Українські реалії

Десь у високих кабінетах наші генерали виношували ідею створення загонів територіальної оборони. Думали недовго, і от на п’ятому році війни відбулося! Голова ОДА відрапортував! Генштаб відрапортував! Секретар РНБО відрапортував! У нас усе вийшло! Обороноздатність країни збільшено вдвічі!
Після зборів я навмисно змусив себе прочитати лінійку профільних повідомлень на офіційних сайтах. Повірте, знудило. Для прикладу:
Полторак: «Наші спецпризначенці показали один із найкращих результатів на міжнародних змаганнях. У кожному регіоні, у кожній області за проектом Генштабу буде створена бригада територіальної оборони…»
«Ми посилюватимемо технічне забезпечення й забезпечення зброєю всіх підрозділів тероборони, у результаті ми повинні мати єдину систему, працюючу й потужну систему, яка здатна захистити нашу країну в будь-яких умовах», – заявив секретар РНБО Олександр Турчинов.
На сьогодні в Україні розбудовується потужна система територіальної оборони, сила якої полягає в синергії поєднання військової та цивільної складових у захисті Батьківщини. Саме створення бригад територіальної оборони (БрТрОб) в кожній області, залучення та підготовка мотивованих і патріотично налаштованих громадян України дасть можливість сформувати простір безпеки в Україні, гарантувати мирне життя та захист мирного населення й сприятиме суттєвому підвищенню обороноздатності України. (Управління зв’язків із громадськістю Збройних Сил України)
Під час навчань резервісти відпрацьовують основні завдання підрозділів територіальної оборони. Це, зокрема, прикриття ділянки державного кордону, забезпечення руху військових колон, ізоляція району бойових дій, оборона важливих об’єктів, боротьба з диверсійно-розвідувальними силами противника, ведення бойових дій у місті та лісі. До тренувань залучено 3 700 резервістів другої черги. (Управління зв’язків із громадськістю Збройних Сил України)
Як зазначив Міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак, створення в областях бригад територіальної оборони підвищить боєздатність України мінімум удвічі, – повідомляється на сайті Міноборони.
Чернігівська ж ОДА відпрацьовує організацію тероборони в межах своїх повноважень. У рамках проведення тактичних навчань «Північна фортеця-2018», що нині тривають на теренах області, сьогодні, 19 червня, відбулися збори керівного складу територіальної оборони – голів районних державних адміністрацій та об’єднаних територіальних громад, координовані головою обласної державної адміністрації Валерієм Кулічем. Крім того, очільник виконавчої влади в області знайомився з умовами побуту резервістів, відвідав пункт прийому особового складу оперативного резерву. А голови РДА скористалися можливістю поспілкуватися з резервістами, призваними з районів області. Керівники територіальної оборони переконалися, що для перебування та виконання резервістами поставлених завдань створено належні умови.
Давайте виділимо головні теги, даруйте, ключові визначення: Загони територіальної оборони; Технічне забезпечення; Забезпечення зброєю; Мотивовані громадяни; 3700 резервістів; Належні умови;Підвищення обороноздатності.
На кожному з них я спробую зупинитися нижче. Кому вистачить терпіння, потім знову прочитайте уривки офіційних повідомлень, і вам стане зрозумілою вся фальш офіційних глашатих.

Як це відбувалося насправді

Я жодним чином не хочу очорнити саму ідею створення загонів територіальної оборони. Питання в іншому – у збоченій реалізації, показусі, окозамилюванні, роздутості та відвертому проїданні (читай – розкраданні) оборонного бюджету.
Тепер по порядку. 13 червня 2018 року після нетривалих організаційних моментів у Прилуцькому військкоматі резервісти (включно з мотивованими громадянами) прибули на територію військової частини Гончарівська. Прямо на плацу всіх без виключення обшукали. І повірте, без усякої іронії, даний захід з боку Військової Служба Правопорядку (Ве еС Пешників) був цілком виправданий. Шукали заборонені в армії речі: горілку, наркотики й таке інше. Призвалися ж, як я говорив, виключно мотивовані громадяни. Дехто думав, що їде на веселий пікнік, від жінки, тещі та дітей. Потім усіх організовано розвели (рядовий склад окремо, офіцерів окремо) для отримання обмундирування. Резервісти отримали все без виключення: по кашкету, по поясу та по пов’язці. І так протягом чотирьох днів резервісти, мов полонені партизани, шикувалися в кашкетах і пов’язках, які сором’язливо покривали цивільний одяг. Пориньте в цю пістряву картинку: туфлі, спортивні штани та різнокольорові майки-футболки.

Цього не показували по телевізору, оскільки в складі 119-ої окремої бригади був 162-ий батальйон, який одягли, мов «з голочки» в новий український однострій. До речі, саме цей підрозділ і був головною трупою, яка виконувала всі театральні вистави на полігоні. Виходить так, що для дутої кількості понатягували з усієї Чернігівщини 3700 чоловік лише для звітності, а одягли для показухи частину й думали, що «прокотить». Не вийшло. Можливо, не останнє місце в цьому відіграло невдоволення реально патріотично налаштованих вояків, зокрема прилучан. Довелося приймати додаткові міри. Тиловики вилізли зі шкіри, й партизанський загін перетворився на регулярне військо. Шеренги перестали бути схожими на розсипані кольорові олівці з пеналу. Знову ж таки, чотири дні поспіль усіх резервістів, окрім артистів для замальовки, возили з наметового містечка в Гончарівськ, де по десять астрономічних годин читали лекції для особового складу. Як на мене, це дуже корисно та змістовно для відпрацювання злагодженості бійців територіальної оборони. Чому так побудували навчання? Як на моє суб’єктивне бачення, це лишень для того, щоб узяти паузу. Командування просто не могло освоїти таку кількість резервістів. Простіше було більшість запроторити в офіцерські клуби, щоб не займатися логістикою розвезення бійців по полігонах і не займатися справжньою військовою підготовкою.

Про побут

Табір облаштований, як будь-який військовий (польовий). Намети на два десятки людей, польові кухні, душові, вбиральні, зброярні. Особисто в мене ніяких нарікань до побутових умов немає. Усім було видано матраци, спальні мішки, котелки, фляги. Правда, на початку зборів відчувалася гостра нестача питної води, та й із технічною були певні перебої. Знову ж таки, на початку польові кухні не могли вчасно перепустити через себе таку кількість людей. Черги на сніданок за малим не ставали в цикл до черг на обід, а потім на вечерю. Щодо мене, то я особисто був готовий до звичайної солдатської їжі в польових умовах. Тут не повинно бути материних пиріжків чи пундиків. Але такої рецептури я теж не очікував. Каша, заправлена консервованою запашною рибою й нервово збита в однорідну масу, – це вже занадто. До всього цього квашена капуста з приємним відтінком нетривалого зберігання. Втрати особового складу з симптомами гострого отруєння – відсотків 45. Особисто я також потрапив у цю множину гастрономічних жертв працівників тилової служби. Відрадно, що дані службовці були відзначені нагородами в кінці зборів.

Про аватарів

Чи знав, чи думав режисер Джеймс Кемерон, що назва його саги «Аватар» стане терміном, який використовуватиметься у Збройних Силах України. Ні, це не новітня гармата чи надсучасні обладунки піхотинця. Це просто «тіло», антисоціальний елемент, якого призвали до лав, неважливо резервістом чи на строкову службу. Тіло, яке декілька днів після алкогольної багаторічної амнезії не розуміє, де воно й що з ним. Так і вийшло, що в перші дні то там, то тут чулися оклики: «Лікаря! Лікаря!» Благо, що медична служба оперативно реагувала, перевертала на бік, колола відповідний препарат і відправляла для проходження подальшої служби напряму до Халявина. П’ятеро «аватарів», перепрошую за цинізм, померло! Про цю трагедію офіційні ресурси не повідомляли, а прикро. Хто зробив висновки? Яка ціль виправдовує призив у такий спосіб? Відповідь проста. Керівництво «нарізало задач» військкоматам «дати на гора» таку-то кількість резервістів. «Рекрутингові агентства» (читай – військкомати) виконали план. І понеслося. Криві, бухі, недокодовані стали в стрій «мотивованих громадян», «бійців» окремої бригади. Хто буде відповідати за це? Про який вишкіл і злагодженість можна говорити?

Про стрільби

Як я говорив, після сорокагодинних «лекцій» нас нарешті почали возити на полігон. Цікавий момент, як нас шикували перед посадкою у вантажівки. До стройового командування, а можливо і не тільки, були залучені «посередники», роль яких виконували представники військкоматів Полтавщини. От і почалося, окрім комбата, команди особовому складу почали віддавати й «посередники». Стрій вишикувався у шеренги, потім у колони, далі – все вперемішку. Збоку це було схоже на танцювальні батли. Усе це шикування було моделлю загальної організації навчань. До речі, у швейцарській армії стройову підготовку бійців узагалі не «педалюють», там головне – фізична та стрілецька підготовка! Добравшись до стрільбища, ми за два дні пройшли чергові лекції з топографії, військової медицини, основ хімзахисту і… відстріляли з «Калашникова» аж по тридцять патронів кожен. Десять штук одиночними та двадцять чергою. Мені, як іншим офіцерам, випав бонус – дали ще десяток пульнути з пістолета ПМ. Стрільба з автоматів велася виключно в упорі лежачи! Ні про які «з коліна» чи, не дай Боже, «стоячи» не могла йти мова. Це ж небезпечно! І не важливо, що в умовах справжнього бою саме в такий спосіб ведеться стрільба. Байдуже, генералам треба галочка, а не підготовка бійців до війни. А потім відрапортувати про відпрацювання, злагодженість і забезпеченість новосформованого підрозділу.
Колись, далекого 91-го року минулого сторіччя, я прийняв військову присягу. Символічно, що це відбулося саме в день проголошення Незалежності України. Ми, студенти Полтавського будівельного інституту, слухачі військової кафедри, проходили місячні військові курси артилеристів, отримавши по їх завершенню військове звання лейтенанта. Так от, у дев’яностих ми стріляли з усієї можливої стрілецької зброї, тренувалися вести вогонь із закритих і відкритих вогневих позицій протитанковими гарматами. Тоді з нас ніхто не думав, що цей досвід зможе колись стати в нагоді. Імовірність війни за нашого життя навіть у мізерному припущенні не розглядалася. Свою долю я не пов’язав із армією, як і прилучани, що проходили навчання в складі окремого 164-го батальйону, в якому було сформовано протитанкове відділення. Про нього вже писали в позаминулому номері «Граду». До його складу увійшли справжні мотивовані прилучани. Нам хотілося дійсно чомусь навчитися, ми їхали на збори саме задля цього й не більше. Ми були готові до всіляких незручностей, але не відвертої дурості, бардаку й тилової солдафонщини. Протитанкістам, тобто моєму підрозділу, було доручено освоювати «новітнє» протитанкове озброєння, а саме 9К115 ПТРК «Метис». Так от, як мені згадується, в 91-му році нам, студентам-курсантам, говорили, що даний комплекс давно морально та фізично застарів. Для допитливих, не треба плутати з модифікацією даного ПТРК, яке було прийнято на озброєння в 92-му році. Продовжую – тридцять років тому мені говорили, що даний комплекс застарів, а тепер, коли мою Батьківщину роздирає ворог, мені пропонують проводити навчання з цим військовим рудиментом радянщини. Незважаючи на це, наш підрозділ, під керівництвом молодого наставника, назвемо його лейтенант Володимир (прізвище своє він попросив не називати), проводив тактичні навчання по заняттю бойових позицій, їх зміну та відхід. Тренувалися за нормативний час привести ПТРК у бойовий стан. Відпрацьовували злагодженість розрахунків, нехай і в невеликому за численністю відділенні. Те, що встиг дати бойовий лейтенант, не варто й ста годин тупих (перепрошую) лекцій чи безглуздих шикувань на плацу біля наметів. Головна різниця полягає в тому, що хтось намагається передати справжній бойовий досвід, а хтось відпрацьовує тилові лампаси. Напевно через це перший – лише лейтенант, а другий – генерал. Повернуся до ПТРК «Метис». Тоді, коли на оглядовій вежі полігону зібралися пихаті генерали вкупі з турчиновими, муженками та іншими, для них провів показові стрільби вже згаданий «показушний» батальйон. Усіх інших відвезли на інший, подалі від ситної картинки «у війнушку». Цікава деталь, що з двох ракет ПТРК одна пролетіла у відносному напрямку до цілі аж сто метрів, інша подвоїла здобуток і пролетіла цілих двісті. Інші резервісти, які були осторонь свята військово-парадних навчань, у тому числі й мій підрозділ, наступного дня вліпили всі можливі шість ракет у танкову мішень. Про це теж ніхто не згадував і проводив паралелі між мотивацією та показухою.

Статистика та слова подяки

З Прилук і району участь у навчаннях територіальної оборони прийняло 85 чоловік. Я зараз не готовий назвати точні цифри рядового й офіцерського складу, та це й неважливо. З міста безпосередньо резервістами були призвані приблизно половина від складу, який я вказав. Орієнтовно 30 повісток були відверто проігноровані або нівельовані раптовими невиліковними болячками. Пам’ятаєте, як у Швейцарії вчиняють з «уклоністами»? Нагадаю: платиш додаткові податки, штраф, метеш лайно й тюрма. Такий собі наростаючий тренд відповідальності за саботаж. Правда, чи не так, патріотично-небайдужі прилучани?
Тоді, коли в наметовому містечку відчувався дефіцит питної води, Срібнянська РДА привезла близько п’ятисот пляшок бутильованого порятунку. Прилуцька районна адміністрація забезпечила ковбасою та хлібом на зворотному шляху, бо резервістів в останній день уже не харчували. Прилучани ж (читай – містяни-резервісти) подякували за воду та хліб небайдужим. Хотілося б адресувати слова подяки й міській владі, але не можу за визначенням. Дякую, що хоч не набридали надмірною опікою, а втім…
За назву статті я взяв визначення «Ландштурм» – народне ополчення, яке виникло в Прусії 1813 року. Фактично це колиска підрозділів територіальної оборони, які тепер стали основою кращих армій світу. Можливо, ми колись станемо свідками започаткування національних військових традицій.