У рамках змагань, як і в попередніх Олімпійських іграх, буде розіграно 11 комплектів нагород. У цілому квота МОК для участі в змаганнях по біатлону містить 230 місць для спортсменів (115 чоловіків і 115 жінок).
Олімпіада – все-таки найвище змагання, а тому підготовка на державному рівні йде повним ходом, виділяються чималі гроші. Та все ж, видно не вистачає, бо технічна підтримка наших спортсменів (лижі, змазка, гвинтівки та набої) залишає бажати кращого.
Важливо, що Міністерство молоді та спорту України підтримує бажання спортсменів представляти рідну країну у великому спорті, а тому зберегло для них призові на рівні Олімпіади-2016 в Ріо-де-Жанейро. Володарі золота отримають 125 тисяч доларів, срібла – 80 тисяч, а бронзи – 55 тисяч.
Цікаво також, що на думку американських аналітиків, Україна таки завоює одну медаль на Олімпіаді-2018 – якраз у біатлоні. Нашій команді прогнозують «бронзу» в жіночій естафеті. Звісно, сподіваємося на краще.
Яскравими представниками збірної України з біатлону, що представлятимуть нашу країну на зимових Олімпійських іграх цього року є чернігівські молоді спортсмени Ірина Варвинець, Сергій Семенов, Артем Прима та Артем Тищенко. Делегація з Чернігова цього разу не дуже велика, але вони справді можуть показати гарний результат.
Досить довгий час і Прилуки були своєрідною кузнею спорт- сменів-біатлоністів, які поповнювали склад збірної України. Найкращим прикладом цього є Заслужений майстер спорту України, володарка першої олімпійської нагороди незалежної України з біатлону в 1994 році на ХVІІ-х Олімпійських іграх у Норвегії, призерка чемпіонатів світу, Європи та етапів Кубку світу з біатлону, «Почесний громадянин міста Прилуки» Валентина Цербе-Несіна.
У нашому місті й досі працює філіал Чернігівської спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву, але активність його вже не та. Поспілкувавшись із Заслуженим тренером України (біатлон) Сергієм Борисовичем Тисенком, ми довідалися, що близько 30 років молодих прилучан-біатлоністів тренували на базі ЗОШ №13, де для них була виділена спеціальна кімната, поруч – чималий полігон, де власне й ходили на лижах. За його словами, раніше область дійсно піклувалася та підтримувала їх у матеріально-технічному плані. Та вже років 4-5 тому й зі школи довелося піти (добре, що Сухополов’янська ЗОШ приютила) та й для обласного керівництва тягарем стали. Скаржиться Сергій Борисович, що від біатлону в Прилуках, на жаль, залишилися хіба що традиції. Не те, щоб зовсім бажаючих займатися цим видом спорту не було. Є юнаки, які обрали для себе біатлон, тренуються і показують досить непогані результати, але ж проблема не в них, а в тому, що немає фінансування.
До слова, нещодавно Прилуцька міська рада на реалізацію міської цільової програми «Розвиток фізичної культури та спорту в м. Прилуки на 2018-2020 роки» виділила 750 тис. грн (тобто по 250 тис. грн на кожен рік). Хоча, за словами завідуючого сектора по фізичній культурі та спорту Прилуцької міської ради Мосціпана Руслана Борисовича ці кошти розраховані на фінансування міських спортивно-масових заходів та участь спортсменів та команд міста в обласних та всеукраїнських змаганнях.
Дуже шкода, що олімпійський вид спорту в нашому рідному місті занепадає. Зовсім не залишилося тренерів – Сергій Борисович Тисенко тут і за директора, й за тренера, й завгоспом підробляє. Купівлю ж необхідного обладнання в основному фінансують самі батьки юних спортсменів. Дуже вдячний Заслужений тренер за фінансову допомогу й Ніні Петрівні Лемеш (директор Департаменту сім’ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації), В’ячеславу Васильовичу Деркачу (директору Державного центру олімпійської підготовки з біатлону), які саме в Прилуках зробили свої перші кроки до вершин у спорті.
Дуже сподіваємося на зміни. У Прилуках живе багато людей, які відчайдушно вболівають, дивлячись змагання з біатлону різних рівнів. І як же ж приємно, коли українці показують гарні результати. Та ще приємніше, коли це твої земляки. Хотілося б, щоб у найближчому майбутньому на горизонті засіяла ще одна олімпійська зірка, і бажано з прилуцьким корінням.
Мар’яна Гибенко
Чоловіча збірна з біатлону повернулася до України 29 січня. Удома спортсмени провели всього 2 дні, за яких встигли отримати екіпіровку на Ігри. І вже 1 лютого вони разом із Іриною Варвинець відправилися в Республіку Корея на Олімпійські ігри-2018. З міжнародного аеропорту «Бориспіль» спортсмени вилетіли до Сеула з пересадкою в казахському Алмати. Жіноча ж збірна України у складі Віти та Валі Семеренко, Юлії Джими та Анастасії Меркушиної до того часу знаходилася на зборах у Казахстані. На Олімпіаду спортсменки разом із старшим тренером Урошем Велепцом відправилися 2 лютого. Капітан жіночої збірної Олена Підгрушна не полетіла разом із командою. 31-річна спортсменка пройде в Києві курс лікування й уже після цього приєднається до збірної.
Валентина Цербе-Несіна також долучилася до проводів наших зіркових олімпійців і побажала їм вдалого виступу: «У житті, як і в спорті, людина має ціль та йде до неї. Головне не здаватися й не зупинятися, пам’ятати, що падаючи та підводячись, ти ростеш». Згадала вона й про своє життя та свою перемогу: «Спортивне життя коротке. Особливо тієї людини, яка віддає спорту всю свою енергію, інтелект і горіння душі. Що для мене спорт? Сказати, що це моє життя – мало. Моя суть – спортивна. Всі мої думки про нього, про біатлон, мою подвійну радість: летіти стрімголов на лижах і бачити за секунду чорне око мішені, яка потім стає білою. Я влучила, я змогла. Я краща. Я можу. Я сильна. Спорт виховав у мене силу духу, красу тіла, впевненість у собі. Спорт – це молодість, і я відчуваю себе гордою, бо долю свою присвятила тобі, Україно. Я вірю у власні сили, у сили своєї землі. Моя перемога народилася разом із незалежною Україною».
