Прийшла весна,
Летить каміння…
Дорога, ямковий ремонт.
Полізло тріщини коріння,
Авто блага про ешафот.
Владислав Кіча
(з ненаписаного)

Події останнього тижня, точніше, той нехитрий спосіб ремонту прилуцьких вулиць, подарували містянам анекдот. Якщо в когось залишилося почуття гумору, пропоную послухати наш, суто прилуцький, продукт народної творчості.
Значить так. Судовий процес. Слухається справа по руйнуванню щойно відремонтованої дороги. На лаві підсудних знаходяться: Щебінь, Гравій і Бітум. Суддя: – Щебінь, матеріали справи вказують, що Ви неналежної якості? – Ні, Ваша, честь! Ось мій сертифікат якості, у мене все законно! Суддя: – Добре, присядьте. Тоді, пане Гравій, причина руйнування полягає у Вас! Гравій: – Ні, шановний суд! У мене документи в порядку і висновок лабораторних випробувань у наявності! У мене все пречудово! Суддя: – Тоді винний у всьому Бітум! Останній блискавично відповідає: – Великоповажний суд! Я тут ні до чого! Мене там взагалі не було!

рилуцької поліції поповнився п’ятьма молодими фахівцями, які здобули повну вищу освіту в Національній академії внутрішніх справ. Троє новобранців призначені до Прилуцького відділу поліції на посади дільничних офіцерів поліції, ще двоє – слідчий та інспектор-криміналіст – поповнили лави слідчого відділення.

Ось і дочекалися весни. Радісна подія, але з відтінком заклопотаності. Про що я? Та про тих батьків, чиї діти ходять у садочки та школи. Прийшла весна, і почалися збори грошей на ремонт приміщень (косметичний, а десь і капітальний), на подарунки, на покупку меблів і технічних засобів. На перший погляд це начебто й необразливо, і звучать заклики здавати кошти добровільно. Але добровільно не в усіх виходить: для одних це внески, а для інших – побори…
Ми всі знаємо фінансову ситуацію в Україні та в окремо взятій сім’ї. Особливо багатих у нашому місті немає – а якщо і є, то одиниці. Вони можуть займатися благодійністю. Але в нас більше сімей середньостатистичних і бідних. Я був свідком випадку, коли у «Кварталі» біля каси молода мама не розрахувала можливості свого гаманця й викладала назад те, чого не могла оплатити. А поруч стояв маленький хлопчик і просив шоколадку, на що мама показала порожній гаманець. Я тільки тоді зрозумів, наскільки по-різному живуть сім’ї. Пройшов майже рік, але я до цього дня не можу пробачити собі того, що не повернувся і не сплатив «кошик виживання».

17-19 та 25-26 лютого в Чернігові відбувся чемпіонат області з класичних шахів серед юнаків і дівчат відповідно до 10 і 16 років.
У старшій групі переможцем став Назар Лаптій із Чернігова, на другому місці також чернігівець Віталій Гришко. Бронзовим призером із 25 учасників змагань став прилучанин, учень ЗОШ №12 Дмитро Гайдук. Він нагороджений грамотою та медаллю Департаменту молоді, сім’ї та спорту Чернігівської облдержадміністрації. Вітаємо нашого земляка з успіхом, до якого він ішов сім років, та бажаємо йому в майбутньому підкорити шаховий олімп України!
У віковій групі до 10 років також переміг чернігівський шахіст – Ярослав Свириденко. Дебютант обласної першості, прилучанин Тарас Федоренко (учень гімназії №5) – на п’ятому місці. Також у десятку найсильніших увійшов учень Прилуцької гімназії №1 Андрій Шатура, зайнявши дев’яте місце.

Дорогі, любі жінки!

Сердечно вітаю вас із Міжнародним жіночим днем 8 березня!

Не випадковість, що це свято відзначається саме на початку весни, тієї щасливої пори, коли природа робить перший подих на повні груди, а люди чекають тепла, оновлення, ніжності.

Жінка багато в чому схожа на весну: лагідністю, красою, емоційністю, веселковою насиченістю почуттів. Адже тепло і ласка сердець жінки-матері, дружини, коханої, її ніжна усмішка долають усі прикрощі нашого буття.

Сьогодні весь світ виголошує хвалу жінці, без якої не міг би посісти гідного місця жоден рід і ми не змогли б стати нацією, народом.

Від імені виконавчого комітету та депутатського корпусу міської ради бажаю, щоб кожен день вашого життя був світлим і сонячним, дарував радість творчого натхнення, приємні несподіванки і душевний комфорт.

Нехай прекрасні почуття зігрівають ваші серця, доля буде щедро осінена теплом і любов’ю, а будні наповнені увагою рідних і близьких.

З повагою, міський голова Ольга Попенко

Любі прилучанки!

Від щирого серця вітаю вас із прекрасним святом весни – 8 Березня!

Для нас, чоловіків, ви уособлюєте все найкраще, що є в житті: ніжність, любов, доброту, тепло, родинний затишок.

Дозвольте висловити вам велику дяку, шану, повагу й любов, дорогі матусі, сестрички, дружини, бабусі, донечки!

Бажаю вам здоров’я, щастя, миру та завжди – надійного чоловічого плеча поруч.

Нехай вам посміхається доля!

Артем Рожко, депутат Прилуцької міської ради

Любі жінки!

Щиро вітаємо зі святом весни, тепла і краси!

Знайте, що ви – найдорожче, що є в нашому житті! Хай цьогорічна весна сонячним промінням зазирне в кожне віконце і розтопить усі негаразди та проблеми, принесе тільки добробут, злагоду і любов!

Слово «партія» жіночого роду. Радикальна партія – за радикальне збільшення жінок у владі. Жінки роблять політику більш людяною і спрямованою на захист наших дітей. Наша політична сила певна, що разом ми переможемо!

Любі бабусі, матусі, кохані дружини, донечки! Низький уклін вам за турботу, розуміння та підтримку.

Українська жінка – красуня, берегиня, мама!

Слава Українській Жінці!

Ваші Олег Ляшко та Олег Авер'янов

Дорогі наші жінки!

Щиро вітаю вас із весняним святом 8 Березня!

Віки й тисячоліття світової історії осяяні вашою мудрістю та ніжністю, чарівністю і красою. Тільки завдяки вашій життєвій силі, насназі та довготерпінню продовжується рід людський на Землі. Мати, сестра, кохана – жіночий першопочаток супроводжує нас до останнього подиху. І якщо краса врятує світ, то це буде ваша краса, адже ви перетворюєте його на чарівну перлину, яку ми кладемо і кластимемо до ваших ніг.

У цей святковий день бажаю всім жінкам довічного щастя, шаленого кохання та сталого добробуту. Нехай збудуться ваші найзаповітніші мрії, адже бажання кожної жінки – закон, якому ми, чоловіки, з радістю коримося.

Зі святом, милі жінки!

З повагою, народний депутат України Олег Дмитренко

Любі прилучанки!

Сердечно вітаю вас із найпрекраснішим святом весни –

Міжнародним жіночим днем 8 Березня!

Від усієї душі бажаю вам жіночого щастя, любові та добра! Нехай поруч із вами завжди будуть гідні люди, а серед них чоловік, із яким будуть не страшні жодні негоди.

Бажаю, щоб кожен день ви зустрічали з посмішкою, з передчуттям радості, із впевненістю та спокоєм.

З любов’ю, голова фракції Радикальної партії Олега Ляшка у Прилуцькій міській раді Віктор Копачевський

Очікування прибічників декомунізації в Україні почали справджуватися не так давно і, схоже, не поспішають втілюватись у життя остаточно. Ба більше – деякі державні ініціативи в цій площині своєю неоднозначністю викликають багато запитань у суспільстві. Чи не найхарактернішою (і актуальною в ці перші дні весни) є пропозиція відмінити вихідний день 8 Березня та викреслити з переліку державних свят Міжнародний жіночий день.
В одному з попередніх номерів «Град» розповідав про винесення на громадське обговорення проекту Закону України «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні». Новий календар підготовлено Українським інститутом національної пам’яті, директор якого Володимир В’ятрович на своїй сторінці у Facebook виступив проти святкування 8 Березня: «Наразі 8 березня є вихідним у: Російській Федерації, Азербайджані, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Таджикистані, Туркменістані, Україні, Білорусі, Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго (там це свято конголезьких жінок), Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї і Уганді. Достойна компанія?» При цьому ініціатори законопроекту наголошують, що пропонується скасувати лише вихідний, а не власне відзначення Міжнародного жіночого дня. Натомість борці за гендерну рівність вбачають у даній ініціативі відверту дискримінацію жінок, адже «чоловічий» день – 14 жовтня – продовжуватиме залишатися неробочим. Крім того, на сайті Президента з’явилася петиція, автори якої вимагають закрити Інститут національної пам’яті у зв’язку з «антинародною діяльністю».

Новий склад громадської ради
почав активно працювати

3 березня відбулося перше засідання громадської ради в новому складі. Члени громадської ради жваво обговорили питання порядку денного та прийняли конструктивні рішення, повідомляє сектор інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Прилуцької міської ради.
Головою громадської ради при виконавчому комітеті Прилуцької міської ради обрано Олександра Руденка, для якого це вже другий термін головування. Секретарем громадської ради обрано Олену Александрову, завідувача сектора інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю міської ради. Також обрано заступників голови громадської ради: Марію Зінченко та Володимира Нежиборця.
Члени громадської ради обговорили, внесли свої пропозиції та схвалили Положення громадської ради при виконавчому комітеті Прилуцької міської ради.

9 березня – 203-й День народження Тараса Григоровича Шевченка

Любов’ю і пошаною оточене ім’я Тараса Шевченка на Прилуччині, де побував великий Кобзар у 1843-1844, 1845-1846 та в 1859 роках. Тут він створив ряд своїх малюнків, а мальовничий і колоритний край знайшов своє відображення у його поетичних творах та повістях.

Подорож перша
ДРУЗІ-ВІЛЬНОДУМЦІ

Влітку 1843 року, під час першої подорожі Тараса Шевченка в Україну, відбулося його знайомство з Яковом де Бальменом, який на той час устиг розчаруватись у військовій службі та навіть подумував про відставку. Народився він 1813 року в Линовиці. За переказами старожилів, там і тепер зберігається камінь, на якому відпочивав Шевченко, розмовляючи з Яковом і його братом Сергієм під час перебування в маєтку де Бальменів. Відтоді Яків де Бальмен став одним із найближчих друзів молодого Тараса Шевченка.
У 1845 році під час одного з походів на Кавказ Яків де Бальмен загинув. Звістка про це глибоко вразила Тараса Шевченка й послужила приводом до написання поеми «Кавказ». Значне місце в ній відведено Якову де Бальмену, якому й присвячена вся поема. Із гіркотою поет заявляє:
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій якове добрий: Не за Україну,
А за її ката, довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
«Кавказ» – один з найкращих творів поета. Ідея поеми – рішучий протест проти царизму, заклик до об’єднання народів у боротьбі проти самодержавства.
Не раз зустрічався Шевченко і з братом Якова, Сергієм де Бальменом. Про це збереглися записи в справі останнього, який у 1848 році потрапив до «Третього відділу» та був відданий під нагляд поліції: «Граф де Бальмен… перебував в тісних стосунках з відомим Шевченком, який давно проживав у нього…»
У січні 1844 року, повертаючись до Академії мистецтв, Тарас Шевченко заїхав у Вейсбахівку (тепер Білорічиця Прилуцького району) до І.М. Корбе. Із власником маєтку полковником Корбе поет познайомився ще наприкінці 30-х років у Петербурзі. У Вейсбахівці Шевченко зустрічався з Я. де Бальменом, В. Закревським та іншими своїми молодими друзями-вільнодумцями, які приїхали сюди, щоб провести поета в Петербург.

Подорож друга
ВОГОНЬ ВІРИ

Закінчивши Академію мистецтв у Петербурзі та одержавши звання некласного художника, Тарас Шевченко знову виїжджає в Україну. У другій половині травня 1845 року він прибув у місто Прилуки, де познайомився з протоієреєм Ілією Бодянським, батьком відомого історика й етнографа Павла Бодянського. Разом із Бодянським поет відвідав село Густиню, дізнався про історію Густинського монастиря. За дорученням Київської археографічної комісії змальовує архітектурні пам’ятники. Відомі три акварельні малюнки: «В Густині. Церква Петра і Павла», «Брама в Густині. Церква св. Миколая», «В Густині. Трапезна церква».
Пізніше, уже на засланні, поет згадує про Густиню та малюнки, виконані в цьому селі, у своїй повісті «Музикант»: «Якщо ви, ласкавий читальнику, любите рідну старовину, то раджу вам, коли переїжджатимете через місто Прилуки Полтавської губернії, спинитися на добу в цьому місті, а коли це трапиться не восени й не зимою, то можна зостатися й на дві доби і, по-перше, познайомитися з отцем протоієреєм Ілією Бодянським, а по-друге, одвідати з ним же, отцем Ілією, напівзруйнований монастир Густиню, що по той бік ріки Удаю… Можу вас запевнити, що каятись не будете…Тут є усе: і канал глибокий та широкий, що його колись наповнював водою тихий Удай, і вал, і на валу високий зубчатий мур із внутрішніми ходами й стрільницями… Я …довідався, що монастир цей поставлений коштом і працею горопашного гетьмана Самойловича 1664 року, про що свідчить портрет… на стіні всередині головної церкви».
У повісті «Музикант» Шевченко розповідає також про свої зустрічі з одним із учителів повітового училища – Іваном Максимовичем С., якого називає «мій Віргілій».
«Варто звернути увагу, – наголошує один із дослідників життєвого і творчого шляху Тараса Григоровича Петро Жур, – ще на одного прилуцького жителя, знайомого поетові. Альбом 1845 року відкривається малюнками, виконаними в Прилуках. На звороті першого ж аркуша художник накидає ескіз жанрової сцени, а зверху ескіза зліва, над постаттю селянина з косою, надписав: «Данчич»… Данчич – досить цікавий знайомий Тараса Григоровича. Це був засідатель суду у корчемних справах титулярний радник Михайло Іванович Данчич… Найімовірніше ж Данчич міг познайомитися з поетом через священика Іллю Гавриловича Бодянського, який вінчав Данчича в 1834 році. Він і хрестив його дітей. Данчич міг бути цікавий поетові і тим, що займався збиранням стародавніх рукописів».
Побував Тарас Шевченко в Прилуках і в наступному, 1846 році. У лютому, відвідавши ярмарок у Лубнах, вони разом із О. Чужбинським вирушили на Ніжин через Пирятин і Прилуки. І саме в Прилуках, коли на поштовій станції їм перепрягали коней, на сусідній вулиці трапилася пожежа. Горіла вбога халупа. Народ зібрався, але гасити допомагали здебільшого євреї, бо в халупі жив їхній одновірець. Кинувся рятувати майно погорільців і Тарас Шевченко. Він на рівні з іншими виносив різний мотлох і, коли все закінчилось, виголосив промову до християнського населення, що діяло якось неохоче… Шевченко палким словом докоряв присутнім, доводячи, що людина в скруті й біді, хоч би якої була нації, хоч би яку сповідувала віру, стає нам найближчим братом.

Подорож третя
ВОСТАННЄ

Відвідав наше місто Тарас Шевченко й під час третьої, останньої своєї подорожі в Україну 1859 року, здійснити яку йому вдалося вже після повернення із заслання. 5 травня він подав заяву в Академію мистецтв із проханням дати йому «вид» на проїзд у Київську, Чернігівську й Полтавську губернії строком на п’ять місяців для «поліпшення здоров’я і малювання етюдів з натури». Повертаючись із цієї подорожі, Тарас Шевченко завітав і до Прилук.
Відомо, що 20 серпня 1859 року, перебуваючи в Прилуках, він пише листа до Варфоломія Шевченка, у якому сповіщає, що 14 серпня виїхав із Києва, а 20 вирушає з Прилук до Конотопа. Просить писати йому в Петербург. А наступного дня, 21 серпня, був уже в Качанівці.
Відвідини Прилук Тарасом Шевченком також знайшли відображення у вищезгаданій повісті «Музикант», де він згадує свого знайомого І. Бодянського вже як покійного.
А ось відомості, особливо важливі для нас: під час відвідин Прилук «...заходився рисувати прекрасно освітлену вечірнім сонцем кам’яну церкву, досить незграбної, одначе оригінальної архітектури, збудовану полковником прилуцьким Ігнатом Галаганом, тим самим, що перший одійшов од Мазепи й перекинувся до царя Петра, за що по смерті полковника Носа введений у звання прилуцького полковника і обдарований великими маєтностями в тому ж таки полку». І далі Тарас Григорович повідомляє: «Поки я рисував сей пам’ятник… сонце повисло над обрієм, і на вулиці показалася юрба школярів, а за юрбою… на деякій відстані появилася й худенька, похила постать з парасолькою замість ціпка в руці. То був Віргілій і я мало не побіг йому назустріч».
Розповідаючи про зустріч із повітовим учителем, якого називає «Віргілієм», Шевченко описує житло свого знайомого: «Кімната, в якій я двадцять літ тому прожив кілька днів по-бурлацькому, була та ж сама, та не та. Убогість та ж сама, та тільки убогість ця була вмита й прибрана жіночою рукою. На чистенькій підлозі чистенькі доріжки, на вікнах біленькі занавіски, на підвіконнях бальзаміни й герань у вазонах. Стіл, дощана канапа, табуретки липові ті ж самі, та вигляд мали інший. Що-то жіноча рука в домашньому побуті навіть нечепурного мужчини».
Звичайно, поет перебільшує кількість років, що минули з часу попередньої зустрічі. Адже від 1845 до 1859 року минуло лише 14 літ.

Завершити цей нарис про перебування на Прилуччині Великого Кобзаря хочу згадкою про увічнення його пам’яті спорудженням унікального пам’ятника в центрі нашого міста. Це сталося 22 вересня 2007 року, осіннього сонячного дня в оточенні тисяч прилучан і гостей міста з різних областей України. Саме в цей день було урочисто відкрито перший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку – художнику.

Анатолій Риженко