ЧИСЛЕННІ ПОДВИГИ СМІЛИВЦЯ

Бойове хрещення Григорій Риженко одержав на Дніпрі, під час переправи дивізії на Букринському плацдармі. У його пам’яті залишилося 5 листопада 1943 року, коли 136 стрілецька дивізія під командуванням полковника І.М. Пузикова спільно з 1 Чехословацькою бригадою під командуванням Людвіка Свободи оволоділа північною околицею Києва.
Після звільнення столиці України частини Червоної Армії продовжували наступ на захід у напрямку Житомира. Саме в цей час нашими військами в районі Корсуня-Шевченківського було оточене велике угрупування німецьких військ. Бої по розгрому танкового клину ворога особливо запам’яталися Григорію Риженку. І не лише тим, що на встановлених сапером мінах були підбиті три німецькі танки та дві самохідні артилерійські установки, а й тим, що йому за цей подвиг була вручена перша бойова нагорода – орден Слави ІІІ ступеня – і присвоєно звання єфрейтора.
Підступний ворог продовжував чинити шалений опір, хоча й відкочувався щодня далі на Захід. Не один подвиг у цих битвах здійснив єфрейтор Риженко. У районі Рівного з розвідки повернувся у свою частину з двома полоненими фашистами, один із яких був офіцером і володів цінною інформацією. Ще один орден Слави, цього разу ІІ ступеня, прикрасив груди сміливця.
Наступними водними перепонами на шляху наступу наших військ були Західний Буг і Вісла. У боях на Сандомирському плацдармі єфрейтор Риженко був поранений, але не залишив поля бою. Командування представило єфрейтора до чергової нагороди – ордена Червоної Зірки. Одночасно йому було присвоєно звання сержанта.
У наступних боях наші війська в тісній взаємодії з 1 армією Війська польського звільнили столицю Польщі – Варшаву. До бойових нагород Григорія Риженка додалася медаль «За звільнення Варшави».
А війна поступово переходила на землю «Третього рейху». Усе жорстокіше огризався ворог. За бої в Померанії сержант Риженко був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. У наступних боях мужність молодшого командора була відзначена ще й орденом Слави І ступеня.
Звільнивши Померанію, війська 2 Білоруського фронту приступили до форсування Одера північніше Штеттіна.
І знову серед воїнів, що відзначились на завершальному етапі війни, був кавалер трьох орденів Слави старшина Григорій Риженко. Він особисто підбив ворожий танк, запаливши його пляшкою із запалювальною сумішшю, підірвав фашистський дот, узявши в полон п’ятьох ворожих солдат і офіцера. А через  кілька днів друзі вітали армійського побратима з новою високою нагородою – орденом бойового Червоного Прапора.
Між Ростоком і Штральзундом закінчила свій бойовий шлях 136 двічі Червонопрапорна, ордена Богдана Хмельницького стрілецька дивізія, у складі якої старшина Риженко продовжував службу до 1947 року.

УДОСТОЄНИЙ
ВИСОКОЇ ЧЕСТІ

Повернувшись після демобілізації в рідне місто, відважний воїн змінив військову форму на цивільну, сумлінно працював, обіймаючи різні посади на промислових підприємствах.
А в 1985 році Григорію Риженку випала висока честь узяти участь у військовому параді, який відбувся в Москві на честь 40-річчя Великої Перемоги. Тут же йому було вручено орден Вітчизняної війни І ступеня та ювілейну медаль.
«Важко передати словами те хвилювання, коли дізнався про запрошення взяти участь у військовому параді в Москві», – зізнався Григорій у розмові. З Чернігівщини їх було четверо: Герой Радянського Союзу і три повні кавалери ордена Слави. Спочатку вони потрапили на урочисті збори ветеранів у Києві. А потім була Москва: «На Київському вокзалі нас радо зустріли представники Міністерства оборони, трудящі столиці, – продовжив розповідати Григорій. – Для учасників параду, які приїхали з України, було відведено будинок відпочинку в Підмосков’ї. Щодня тренувалися. А генеральна репетиція була проведена пізно ввечері на Красній площі».
У день параду першими йшли Герої Радянського Союзу, а потім крокували повні кавалери ордена Слави.
«Звичайно, для ветерана кожна нагорода дорога, – звернув увагу Григорій. – Але під час війни були такі, які цінувалися особливо. Це, зокрема, орден Слави – найвищий знак солдатської доблесті».
Парад Перемоги, у якому взяв участь Григорій Риженко, був особливим: тут були представлені люди різних поколінь – ті, хто переможно завершив війну в Берліні, і ті, хто в мирний час продовжив службу в лавах Збройних сил країни.
Повернувшись додому, Григорій був бажаним гостем у навчальних закладах міста, трудових колективах і громадських організаціях, розповідав своє враження про участь в параді Перемоги.
20 вересня 1989 року до його нагород додалося високе звання Почесного громадянина міста Прилуки. І хоча літа вже давалися взнаки, продовжував бути в строю – спілкувався з учнівською молоддю міста, розповідав їм про мужність і героїзм таких, як він, юнаків у роки війни з фашистськими загарбниками.
Відважний воїн відійшов на вічний спочинок у 2002 році. У травні 2014 року на території Меморіалу Слави встановлено погрудний пам’ятник Григорію Івановичу Риженку роботи скульптора В’ячеслава Дідковського.

Анатолій Риженко