вободу українського народу продовжується кожен день. Військово- службовці Збройних Сил України захищають свою Батьківщину великою ціною, на жаль, втрачаючи власні життя.
Скорботні дні приходять в нашу громаду надто часто. Звістки про загибель воїнів гострим лезом проходяться по нашим серцям.
20 березня вся громада зібралася біля храму, аби провести в останню дорогу наших земляків – загиблих військовослужбовців Збройних Сил України – капітана ЯГОДКУ Сергія Вікторовича та солдата УШЕНКА Дмитра Сергійовича.

Життєвий шлях загиблого військового – це історія відваги в бою та окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого він любив, заради кого воював.
Нарешті тіло вірного захисника України капітана Сергія Ягодки, більш ніж через місяць після загибелі, знайшло свій спочинок у рідній землі, а душа, попрощавшись із рідними, відлетить до Бога.

Скорботні дні не полишають Прилуки. Боротьба за свободу дається Україні найвищою ціною – втраченим здоров’ям військовослужбовців і, на жаль, їх відібраним життям. Кожна загибель воїна – це велика втрата для рідних і всієї громади.
Минулого тижня прилучани вкотре прово- джали в засвіти своїх Героїв-земляків, які втратили життя, обороняючи рідну країну, місто, нас із вами від російської навали. Війна безжально забирає рідних, друзів, знайомих. Мільйонами сліз омито пам’ять про кращих синів і доньок , які загинули в бою за вільну Україну.
На щиті до рідної землі повернулися Герої – військовослужбовці Збройних Сил України КОВТУН Сергій Вікторович та Андрій Володимирович ПІНАЄВ.

Народився Сергій Вікторович 6 квітня 1994 року в Прилуках. Закінчив середню школу №7. Навчався в Прилуцькому професійному ліцеї за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів». Згодом проходив строкову службу в армії, пізніше – за контрактом.

Триває боротьба українського народу зі споконвічним ворогом. Чорний морок війни не полишає нашу Батьківщину.
Щодня наша країна втрачає кращих своїх синів і доньок, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій і лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми змогли жити…
Ми знову прощаємося зі своїми Героями – проводимо земляків-військовослужбовців Збройних Сил України в останню дорогу.
15 листопада прилучани провели на вічний спочинок військовослужбовця МАЙСТРЕНКА Вячеслава Анатолійовича, а за два дні, 17 листопада, – ЯКОВЕНКА Олега Анатолійовича.

Верховна Рада України прийняла в другому читанні Закон №9141, який спрощує процедуру присвоєння статусу учасника бойових дій. Тепер військовослужбовець не збиратиме документи – статус надаватиметься автоматично.
За словами заступника голови Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Єгора Чернєва, це питання залишалося досить складним через необхідність збору військовослужбовцем чи військовою частиною чималого пакету документів, які, власне, і так є у держави.
«Прийнятим законом ми спрощуємо процедуру, і вже не військовий має бігати з папірцями й доводити своє право на отримання статусу учасника бойових дій, а держава, що має всі дані про цього бійця, повинна автоматично надавати такий статус», – пояснив парламентарій.

6 вересня прилучани попрощались із полеглим у бою за незалежність і територіальну цілісність України військовослужбовцем Гапченком Богданом Миколайовичем.
В останню дорогу Героя проводжали живим коридором на вулицях, якими пролягав шлях траурного кортежу – містяни з синьо-жовтими прапорами та квітами віддали шану земляку, стоячи навколішки.
Богдан Гапченко народився 29 травня 1993 року в місті Прилуки в дружній і люблячій сім’ї, де йому з дитинства привили любов до рідної землі та України.
Навчався Богдан Миколайович у загальноосвітній школі №10. Після закінчення шкільного навчання вступив до Прилуцького професійного ліцею, де здобув професію будівельника.
З 2011 року проходив строкову військову службу. Трудова діяльність Богдана розпочалася в рідному місті, пізніше в Києві. Працював старшим охоронником магазину «Фора», а згодом у торгівельній мережі АТБ в місті Вінниця.

Знову в Прилуки прийшла сумна звістка, яка чорним крилом огорнула всю нашу громаду. Безжальна війна забрала життя українських воїнів. Справжніх патріотів, захисників. З болем, гіркотою та сльозами 12 липня прилучани попрощалися зі своїми Героями – загиблими військовослужбовцями Збройних Сил України

КУЛІЄМ Валентином Івановичем,

ЛАНЕВИЧЕМ В’ячеславом Володимировичем,

ШЕНЕМ Дмитром Валерійовичем.
(на фото зліва направо)

Три різні долі, три життя, які за покликом серця доєдналися до ЗСУ, ставши на захист своєї Батьківщини в перші дні повномасштабного вторгнення.
На жаль, поєднав їх навічно один день і одне місце, в якому перестали битися серця наших воїнів. У результаті отриманих поранень, несумісних із життям, під час стрілецького бою з ворожою ДРГ у районі населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області 5 липня 2023 року воїни відійшли у вічність.
Кулій Валентин Іванович народився 15 червня 1968 року в місті Прилуки. Навчався в середній школі №1. Закінчивши 8 класів, пішов навчатися в Прилуцьке професійно-технічне училище. У десантних військах проходив строкову службу.
Трудову діяльність Валентин Іванович розпочав у комунальному підприємстві «Прилукитепловодопостачання», де працював на посаді водія. Бажання розвиватися стало поштовхом до продовження навчання, тому Валентин Кулій також здобував освіту в Прилуцькому фаховому технічному коледжі. На посаду електрика пішов працювати в приватне підприємство «ТАЛАН-ПРОМ».
Солдат Валентин Кулій, водій гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини А7330, в бою за долю України загинув 5 липня 2023 року.
У глибокій скорботі залишилася сім’я Валентина: дружина Ірина Михайлівна, донька Євгенія, сини Богдан і Максим.

15 червня прилуцька громада провела у вічність, «вистеляючи молитвою, наче квітами, дорогу до Господа» захисника України, мужнього воїна, який втратив своє життя, захищаючи Батьківщину та український народ від російського агресора, військовослужбовця Збройних Сил України КРИВОРУЧКА ОЛЕКСАНДРА БОРИСОВИЧА.
Попрощатися з Героєм прийшло чимало людей: найрідніші, земляки, друзі та знайомі, однокласники, сусіди, побратими, представники влади.
Він був світлою людиною і охоче ділився цим світлом з усіма.
– Завжди усміхнений, нікому ніколи поганого слова не сказав. Що в нього не попросиш, він усе допоможе, ніколи не відмовить. Людина з Великої літери і золотим серцем,– говорили про загиблого.
Олександр Криворучко народився 5 жовтня 1982 року в місті Ровеньки Луганської області. Згодом, разом із мамою Ларисою Михайлівною, переїхав до міста Прилуки, де у 1999 році успішно закінчив школу №7. Відслужив у армії в місті Миколаїв. Працював у Київській області завідувачем складу приватного підприємства. У 2009 році одружився, виховував сина.
Олександр полюбляв гру у футбол і риболовлю, був чуйним і люблячим чоловіком і батьком. Добро його серця назавжди залишиться з близькими людьми.

Герої України нашого часу – незламні патріоти Батьківщини, професійні військові та колишні цивільні жителі. Ми щодня віддаємо їм шану, молимося за них і віримо в найскорішу Перемогу.
І якщо армійці – це справжні боги війни, то військові медики – безперечно їхні янголи-охоронці. Порятунок українських військових для цих людей – це не подвиг, це – буденність. Саме від них залежить, чи вдасться врятувати пораненого бійця на передовій. Вони не мають права на помилку та розгубленість. Хоча самим рятувати захисників часто доводиться під ворожим вогнем. У кожного є свій рюкзак для надання першої невідкладної допомоги. Важить він близько десяти кілограмів. А ще бронежилет, автомат і додаткова аптечка. Ось така вона, амуніція військових медиків.
Та нині, як почалася велика війна, до такого напливу пацієнтів вони, мабуть, і не були готові. Однак, кожен бачить у цьому свій обов’язок.
Один із таких янголів-охоронців – наш земляк, лікар-хірург Олег КОМИШОВ. Хоча сам він родом із Вінничини, але вже майже 10 років його життя пов’язане з нашим містом. Саме тут зустрів кохану дружину Аллу й продовжив розвиток в улюбленій професії. Починав із викладання в Прилуцькому медичному коледжі. Далі був начальником по медичній частині в дитячій лікарні й паралельно дитячим хірургом. У квітні 2021 року очолив комунальне некомерційне підприємство «Ладанський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ладанської селищної ради.