Син Андрій, який на той час ще проживав з батьками, підтримав їх наміри й усіляко допомагав утілити в життя.
Після сімейної ради Тищенки звернулися в Прилуцький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, де озвучили своє виважене бажання взяти на виховання двох-трьох діток. Працівники Центру підтримали родину й після відповідної співбесіди та вивчення умов проживання направили Наталію Михайлівну та Миколу Борисовича на навчання до Чернігівської обласної соціальної служби. А потім доля піднесла Тищенкам несподіваний «сюрприз». Їм запропонували замість двох-трьох узяти на виховання зразу шестеро – усі з однієї сім’ї. Це було дещо несподівано, але добрі серця названих батька й матері не дозволили б поступити інакше. Адже Наталія та Микола вже знали, що дітки не мають батька, їх мати – невиліковно хвора, а самі вони перебували в Ніжинському реабілітаційному центрі. Після того, як Наталія Михайлівна та Микола Борисович уперше побачили діточок, сумнівів уже не було – вони замінять їм батька й матір.
Так у липні 2014 року в родині Тищенків з’явилися п’ятнадцятирічний Женя, дванадцятирічна Наташа, десятирічна Оля, семирічний Володя, п’ятирічний Олексійко та дворічний Сергійко. І в одну мить будинок Наталії та Миколи перетворився на гамірливий «вулик».
Коли я вперше завітала до Тищенків після того, як вони стали батьками-вихователями, з першого погляду в очі впало те, що ці дітки ніби тут і жили. Я не побачила сумних облич – усі вихованці, від найменшого до найстаршого,  посміхалися, легко йшли на контакт, провели для мене екскурсію по кімнатах і з великою гордістю показали те, чого в них не було дома: охайно застелені ліжечка, іграшки, багато одягу і взуття, посуд, відкрили два великі холодильники, де було багато смачненького… А ще вразило те, що пройшло зовсім небагато часу, як дітки з’явилися в Тищенків, але з якою любов’ю вони обнімали й цілували своїх названих маму й тата. Я була  розчулена до сліз, бо побачила, що в цій родині дітям надзвичайно добре, тут до них ставляться з ласкою й любов’ю. Якби не знала, я б ніколи не сказала, що ці діти не рідні Тищенкам.
 Усвідомлюючи, що чужих дітей не буває, ми наважилися взяти на виховання ще чотирьох, – говорить Наталія Михайлівна.
Отже, на сьогодні в дитячому будинку сімейного типу Тищенків проживає десятеро вихованців.
— Клопотів вистачає, – каже Микола Борисович, – бо кожна дитина потребує індивідуального підходу у вихованні. Дітки були педагогічно запущені, тому й доводиться багато часу приділяти кожному з них, – продовжує голова родини, – одні відвідують загальноосвітні заклади, інші – спеціальні, окрім того, водили ще й до репетиторів. Одним словом, даємо своїм вихованцям усе те, що давали б власним дітям, іноді навіть більше.
— А ще дітки потребують лікування, тому частенько доводиться звертатися як до місцевих, так і до обласних лікарів, – зауважила мама Наталія. – Дбаємо про  наших діток, як про власних, а вони без перебільшення вже наші, бо прикипаєш до них і серцем, і душею.
Тищенки адаптують дітей до життя в родині та в соціумі, долучають до сімейних свят і традицій, виховують у них почуття відповідальності, готовність прийти на допомогу, навчають поважати старших, не ображати менших. Батьки-вихователі зізнаються, що це надто непростий процес,  бо дітки різні за характерами й долями, але коли  щоденно й наполегливо йти до мети, то все вийде.
Двоє хлопчиків, Максим і Михайло, відвідують спортивну секцію – захоплюються  дзюдо і вже мають перші нагороди за досягнення. Наташа дуже любить куховарити і мріє стати поваром. Оля з великим задоволенням господарює біля качок. Володя хоче стати військовим. А найменшенькі просто відвідують дитячий садок.
— Скучати нам ніколи, – говорить Наталія Михайлівна,  – одне нанизується на інше, клопотів вистачає, але це приємні клопоти, бо коли ти знаєш, що робиш добру справу для діток – віддаєш їм те, чого вони ніколи не мали б у притулках, енергія й сила беруться невідомо звідки. Ми щасливі тим, що маємо можливість замінити батьків цим знедоленим діткам, дати їм родинне тепло й батьківську любов. А ще хочу сказати щирі слова вдячності за ту велику допомогу й підтримку, яку надають нам соціальні служби міста та наші нові друзі – керівництво одного з відомих у місті підприємств.
Дитячий будинок сімейного типу Тищенків за майже три роки свого існування має ряд досягнень. У 2016 році Наталія Михайлівна та Микола Борисович стали родиною року міста, за що отримали нагороду від міського голови. Цьогоріч Тищенки брали участь в обласному конкурсі «Ми – щаслива родина»: відправляли розповіді про сім’ю та дитячі малюнки – і вибороли перше місце.
Упевнена, що попереду в Тищенків і їхніх діточок ще багато досягнень  і перемог, бо Наталії та Миколі допомагає Всевишній, адже вони обрані Ним для того, щоб віддавати любов і ласку тим, хто цього потребує, – дітям.

Тетяна Білорус