8 серпня 1914 року місцевий Комітет Червоного Хреста звертався до бажаючих присвятити себе догляду за пораненими та хворими воїнами в якості сестер милосердя при лікарні земського та єврейського товариства допомоги рідним. Курси будуть відкриті при поданні достатньої кількості заяв про бажання вступити на курси сестер милосердя».
Підкреслювалося, що заяви можна подавати як в усній, так і в письмовій формі голові Комітету Червоного Хреста в Міську Управу, лікарям земської та єврейської лікарень, а також у Російсько-Азійський банк щодня з 10-ї до 2-ї години дня. У цій же газеті повідомлялося про засідання Міської Думи, на якому обговорювалося питання про забезпечення лікарень ліжками для поранених.
Бажаючих виконувати обов’язки сестер милосердя записалося 75 чоловік. Для навчання правилам догляду за пораненими було відкрито практичні курси, початок яких оголошено 17 серпня 1914 року. Цього дня в лікарню з’явилося з пропозицією своїх послуг у якості сестер милосердя 60 чоловік, переважно прилучанок. Таке число бажаючих перевершило попит на них. Проте після того, як лікарями було роз’яснено обов’язки сестер милосердя й із указівкою на ймовірну можливість працювати в гострозаразному відділі лікарні, на курсах вирішили залишитись лише 25 чоловік, число відповідне дійсній потребі в них. Серед тих, що залишилися, була й Катерина Івченко.
У своїх спогадах про той час вона розповіла автору цих рядків, що теоретичні заняття з майбутніми сестрами милосердя проводилися щодня, в них приймали участь усі слухачки. Крім того, кожного дня виділялася група з 5 чоловік для денного чергування при лікарні з 9-ї години ранку й до 8-ї години вечора з тригодинною перервою для обіду та відпочинку. Протягом дня чергові сестри були присутніми при всій лікарській роботі й на практиці знайомилися з процесом лікування.
Перший поїзд із пораненими на станцію Прилуки прибув із Полтави 26 серпня 1914 року. Усього прибуло 20 чоловік. Зі станції вони були відправлені в лікарню, при чому один із них був доставлений на носилках з огляду на особливості поранення.
Катерина Миколаївна пригадала, що між пораненими лише четверо виявилися жителями Прилуцького повіту. І що цікаво, серед них були й австрійські піддані: 3 боснійці, 9 чехів, 1 поляк і 2 австрійські німці. Серйозні поранення були виявлені у шести чоловік: троє з них мали поранення в груди навиліт, один – у стегно з переломом кістки, один – у лікоть, і один – у передпліччя з переломом ліктевої кістки.
Запам’яталися Катерині Миколаївні й так звані «кружечные сборы», які періодично влаштовувалися для збору коштів (грошей) на утримання перев’язувально-харчувального пункту підвідділу Червоного Хреста. Це було викликано напливом поранених воїнів, кількість яких періодично зростала. Населення міста й повіту для зростаючих потреб у харчуванні поранених надавало також деякі продукти.
У травні 1915 року виникла потреба у відкритті другого лазарету на 30 ліжок. У пам’яті Катерини Миколаївни залишився й учинок зубного лікаря Смілянського, який запропонував безкоштовно лікувати поранених та хворих у лазареті Червоного Хреста. Вона зазначила, що для поранених і хворих періодично влаштовувалися концерти, в яких приймали участь місцеві музиканти, самодіяльні актори, читці художнього слова.
Улітку 1915 року було вирішено створити при лазаретах також бібліотеку для «состоящих на излечении» поранених воїнів і вивішено список авторів і назви книжок, які бажано було дарувати бібліотеці.
Наприкінці 1915 р. Катерині Миколаївні та ще двом сестрам милосердя було запропоновано прийняти участь у наданні допомоги пораненим воїнам безпосередньо в зоні бойових дій. На той час дівчата вже набули необхідного досвіду в догляді за пораненими.
За неабияку сміливість і відвагу, проявлену в період бойових дій на Південно-Західному фронті під час надання першої допомоги пораненим воїнам, Катерина Івченко восени 1916 року була удостоєна високої нагороди – їй було вручено Георгіївський Хрест 4-го ступеня.
А через більше ніж двадцять років, у період ще більшого за масштабами воєнного лихоліття Другої світової війни, Катерина Миколаївна надавала медичну допомогу вже радянським воїнам і була відзначена медаллю «За доблетсный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.». Не один раз їй доводилося здавати свою власну кров для тих, хто її потребував. Про це свідчить відзнака, яка теж прикрасила її груди – «Знак почесного донора».
А по війні, будучи вже на заслуженому відпочинку, не сиділа склавши руки – продовжувала працювати уповноваженою міськвиконкому у своєму мікрорайоні міста. Тепер це комітет самоорганізації населення.
Катерина Миколаївна прожила довге й плідне життя і відійшла на вічний спочинок у 1983 році.
Анатолій Риженко
